За 25 годин навчитись грати на двох інструментах: у Вінниці розпочався Music Сamp International

Всього лише за 5 днів юні вінничани, кияни та хмельничани опанували по два музичних інструменти та вивчили пісні трьома мовами. Дружба, розуміння та індивідуальний підхід – ось яка атмосфера панує у Music Camp International.

Вже пятий день у приміщенні школи №4 існує справжній музичний табір. Тут близько 150 дітей віком від 11 до 15 років лише за 25 годин мають навчитися грати на різноманітних інструментах, серед яких: гітара, віолончель, скрипка, флейта, золоті дзвіночки, орфа та хендчаймси.

Ми прибули у актову залу ще до того, як тут почали збиратися юні музиканти, котрі вже завтра матимуть звітний концерт, і встигли поспілкуватися із засновницею та координаторкою цього оригінального проекту, який вже декілька років привчає дітей до музики.

Констанція Фортунато відома американська музикантка, диригентка, викладачка, авторка унікальної педагогічної методики та засновниця Music Camp International. Саме вона збирає навколо себе безліч дітей, які заходять в актову залу, надихає їх та вважає, що кожен має талант.

Координаторка проекту Дарина Бєлянська розповіла, що більшість дітей в таборі не мають жодної музичної освіти і при підборі інструментів для кожного, вони враховували вік, складність інструменту та наявність музичного досвіду у дитини.

  • Кожна дитина займається на двох інструментах та вчиться у хорі. У нас на заняття виділено 5 годин в день та діти поділені на дві групи: зелені і червоні. Поки “червоні” займаються на інструментах, “зелені” співають, далі все змінюється, а в кінці дня ми зводимо дві групи.

Всього до Вінниці вони привезли 20 гітар, 22 скрипки, 16 орф та хендчаймсів та 4 віолончелі, таким чином усі учасники табору забезпечені інструментами.

Констанція Фортунато розповідає, що її методика — це не спеціальна система, а певна філософія.

  • По-перше, я вірю, що в кожної дитини є музика всередині. Я абсолютно незгодна із тим твердженням, що деякі діти талановиті, а деяким не дано. Дослідження показують, що з самого початку дитина талановита. Я використовую методи, які допомагають дитині розкрити внутрішній талант, внутрішнє обдарування.

  • Я використовую різні шляхи навчання дітей, адже немає єдиного шляху, яким можна навчити їх музиці. Переконана і бачу зі свого досвіду, що якщо дитині забезпечити позитивне заохочуюче середовище, то воно діє на них як магніт, притягуючи ці всі таланти, витягуючи їх зсередини. Для кожної дитини потрібен свій підхід. Якщо ми вчимо дітей музиці, використовуючи лише один підхід і дитина не дуже розбирається, а ми кажемо “та вона нездібна”, то це неправильно. Це проблема не того, як вона вчиться, проблема того, як її вчать. Це проблема вчителя. Якщо знайти вірний підхід, то діти розквітають, вони співають, вони грають і все в них виходить, – ділиться враженнями Констанція.

Вона також акцентує увагу на тому, що розвиток — це процес, і діти вчаться не через пояснення, а через дію.

  • Наше завдання – створити тут таке середовище, щоб вони могли навчитися через дію, щоб ми могли заохотити їх, щоб могли зацікавити. Можливо це займе два дні, можливо це займе 5 днів. Наша задача — не загасити цей вогник зацікавленості, щоб їх драйвило, щоб їх штормило, щоб вони далі навчалися.

Констанція говорить, що не має цілі зробити всіх учасників професійними музикантами, їй більше хочеться розвивати дітей та давати поштовх для музичного розвитку.

Звичайно, деякі із випускників табору стають професійними музикантами. Наприклад, Катерина Стецюк, яка раніше була учасницею табору, а тепер повязала своє життя з музикою і навіть викладає гру на хендчаймсах та золотих дзвіночках у музичному таборі.

  • Мені цей табір знайомий з дитинства, бо в 11 років я була його учасницею. Трішки більше як 10 років моє життя пов’язано із Констанцією. В 2007 році в нас був тур до Сполучених Штатів і ми мали величезну надихаючу подорож. Після Music Camp я вступила до музичного училища, наразі я закінчую Національну музичну академію України. Взагалі своє життя я б хотіла пов’язати з цим ділом. Вважаю, що музика дуже важлива і можна врятувати світ музикою. Я знаю, що одному хлопчику з цього табору батьки вже купили скрипку, хоча на початку табору він хотів, щоб його перевели на якийсь інший інструмент. Це вже про щось говорить, – розповідає Катерина.

Далі ми вирішили пройтися імпровізованими музичними класами. Коли проходиш коридорами, здається, що потрапляєш у музичну школу, адже звідусіль чути легкі ноти музичних інструментів.

Ось ми проходимо коридор і помічаємо дітей, які навчаються грати на орфі. Озброєні двома паличками, хлопчики та дівчатка зосереджено грають на своєму новому інструменті. Тут панує абсолютна тиша, лише музика, голос диригента і уважні погляди майбутніх музикантів.

З дітьми не можна говорити під час занять, також всі телефони у «музичних школярів» – на безвучному режимі.

Деяких музичних інструментів є два класи, адже тут важливий індивідуальний підхід до кожного учня: два класи скрипки, два класи віолончелі та два класи гітари.

Заходячи у кожен клас, ми помічаємо, що діти не відволікаються навіть на те, що до них прийшли чужі, що їх фотографують. Вони настільки захоплені процесом, що ніщо інше їх не турбує. Одні легенько перебирають струнами, інші опановують досі невідомі хендчаймси: всі інтенсивно готуються до завтрашнього відповідального концерту.

Викладачі також з особливим трепетом ставляться до учнів, пояснюють все спокійно, розмовляють виважено та дуже обережно вказують на помилки. Здається, що між ними є абсолютне розуміння та взаємодія.

А вже через декілька хвилин після індивідуальних занять всі учні з певною періодичністю починають збиратися в коридорі та вчаться бачити диригента, слухати колег та існувати разом, як одне ціле.

  • Коли ми шукаємо учнів у табір то намагаємось залучати дітей із багатодітних сімей, малозабезпечених, сиріт, дітей переселенців, тобто з різних соціальних категорій. Зазвичай, вони в звичайному житті не пересікаються, а тут вони починають спілкуватися, товаришувати. Музика їх об’єднує, – розповідає нам Дарина Бєлянська під час збірної репетиції.

Лише після того, як в дітей була зміна діяльності, адже все у таборі відбувається по графіку, ми вирішили запитати в юних музикантів їх враження. Діана, наприклад, одна із тих, хто опановує досить незвичний інстумент — орфа.

  • Раніше я хотіла грати на скрипці, але коли стала за орфу, то мені дуже сподобалося. Я ще ходжу на музичні ігри і мені тут все дуже подобається. Думаю, що продовжу навчатися музиці й після завершення табору.

Те, що діти після Music Camp йдуть в музичні школи, підтверджує і викладачка по класу гітари – Войтенко Ельвіра Вікторівна.

  • Це проект, для того, щоб дати поштовх дітям, щоб вони могли відчути себе оркестрантами, відчути те, що вони ніколи не пробували, ніколи не вміли. Відсотків 10 дітей вже з перших уроків говорять, що хочуть далі йти у музичну школу і продовжувати займатися музикою. В них захват від цього всього, очі горять, особливо, коли вони починають грати в оркестрі. Мене особисто цей проект заряджає позитивом.

До речі, майже всі викладачі із Києва, а викладач по класу віолончель – зі США. Всі вони навчались по спеціальній методиці.

Леся Найчук – представниця благодійного фонду «Подільська громада», котрий вже вдруге запрошує Music Camp до Вінниці, розповіла, що Констанція та її команда взагалі в захваті від Вінниці, від людей та вихованості дітей. Вони говорять, що ніде таких не зустрічали.

А діти в свою чергу в невеличких перервах показують свою любов до команди – обіймають Констанцію, щось їй розповідають та ніколи не залишають одну, а вона, в свою чергу, вселяє в них віру у себе та свої здібності та вчить співати. До речі, трьома мовами.

Побачити та почути, що навчитися грати на двох інструментах та співати може кожен, вінничани зможуть вже завтра, 1 червня, в концертній залі Вінницького педагогічного університету о 17.00. Саме тут майже 150 учнів продемонструють свої здібності та вміння працювати як один механізм. Але на сцені вони будуть не одні, а разом із камерним оркестром Хмельницької обласної філармонії.

Фото Сергій Немирівський

Позначки: , , , , , , , , ,

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією