Ілюстратори з «Аґрафки» вчили вінницьких дітей малювати джаз

Голосно, тихо, пошепки говорили діти та відомі ілюстратори Романа Романишин та Андрій Лесів у вінницькій книгарні «Є», розповідаючи про свою нову книгу, яка має безліч сюрпризів як для малечі, так і для дорослих.

Андрія Лесіва та Роману Романишин вважають найбільш відомими українськими ілюстраторами. Кожну їх книгу можна розглядати довго та шукати багато прихованих сенсів. Найбільше творчому та сімейному тандему під дзвінкою назвою «Аґрафка» подобається працювати над створенням дитячих книг.  Цього разу творча майстерня «Аґрафка» завітала до Вінниці з презентацією нової книги «Голосно, тихо, пошепки» в рамках «Дитячої суботи» в книгарні «Є».

Ще до початку презентації майже всі місця в книгарні були зайняті маленькими слухачами та подекуди батьками, які також із захопленням слухали «звукові» пізнавальні історії.

Романа та Андрій спочатку розповіли про те, звідки виникла назва їх творчої майстерні.

  • Ще на початку ми розуміли, що те, як звучатиме назва, дуже важливо. Хотілося, щоб вона звучала дзвінко та запам’ятовувалася різними мовами. Аґрафка – це полонізм, слово звичне для Галичини, означає “англійська шпилька”. Плюс, аґрафка заколювалась від вроків на щастя, тобто наша назва – ще й оберіг для нас, – розповідає Андрій Лесів.

«Аудіовізуальне сприйняття світу – це важливий ключ»

Тримаючи в руках нову книгу «Голосно, тихо, пошепки», якій була присвячена презентація, Романа Романишин розповіла, що це лише частина диптиху, а наступною буде книга про зір.

  • Нас просто дуже цікавить, як люди сприймають цей світ. Адже зір та слух — це два основних чуття, якими користуємося, щоб досліджувати цей світ та орієнтуватися в просторі, – говорить ілюстраторка.

Андрій та Романа розповіли, що під час роботи над книгою дуже багато досліджували, як в мистецтві трактувався звук і як пластично його передати. Одним із основоположників взаємодії геометрії, звуку і кольору є Василь Кандінський. Він розробив цілу концепцію графічного відтворення звуків.

  • Тож ми опиралися на його роботи, де звуки мають свої кольори й форму. Кандінський говорив про синестезію – коли одночасно працюють різні фактори сприйняття людини. Скажімо, коли він слухав музику, йому уявлялися кольорові плями, своєрідна візуалізація звуків. Також на нашу роботу вплинув український дослідник, архітектор Флоріан Юр’єв, який займався співвідношенням звуку і кольору.

Ілюстратори додають – під час цих досліджень вони побачили, що дуже багато відомих художників займалися візуальним зображенням звуку, а також  консультувалися з музикантами та людьми, котрі повязані із музичними професіями.

  • Слух — це дуже важливо, саме тому ми присвятили йому першу книгу. У ній йдеться про те, що аудіовізуальне сприйняття світу — це такий важливий ключ. Це те, як ми взаємодіємо зі світом та середовищем. Ми хотіли показати це образно, відтворити ці звуки, які ми чуємо і показати це все візуально, – розповідають «Аґрафки».

Андрій Лесів, показуючи книгу, розповів, що вона умовно поділена на дві частини — шумову та тиху. На ілюстраціях все починається із глобальних питань – з Всесвіту – та розповідається, що звук виник з тиші. Тобто, спочатку було тихо, а потім стало голосно і відбувся Великий вибух. Далі ми бачимо зображення нашого вуха, як воно побудовано та на що здатне.

Як ми і все навколо нас звучить

Головним героєм книги є чоловік, який постійно у навушниках і колекціонує різноманітні звуки.

  • В нього є такий пристрій, що, наче мотузочку, намотує різні звуки. І є такий песик-гучномовець, який всюди супроводжує нашого героя. Він теж видає різні звуки, які допомагають йому функціонувати, – розповідають ілюстратори.

Для того, щоб не підписувати, що книга має звучати, вона надрукована іншими фарбами — флюорисцентними, які змінюються в залежності від освітлення. Кожен, хто візьме її до рук, зможе ще й погратися.

Звичайно, одна із перших асоціацій, які спадають нам на думку зі звуками — це музика. Саме тому ілюстратори також вирішили почати із музики та різних музичних інструментів, продемонструвавши дітлахам на картинках, як відомі їм музичні інструменти, так і маловідомі навіть дорослим. Наприклад, про терменвокс на якому грають у повітрі, з маленьких відвідувачів не знав ніхто і вони дуже здивувалися тому, як це можна грати на музичному інструменті в повітрі. Також дітей шокувало те, що є музична пила.

Від інструментів ілюстратори перейшли до наших власних музичних інструментів — голосу, розповівши дітям про те, які бувають голоси. Згодом Романа та Андрій розказали та показали на малюнку, скільки різних звуків може видавати наше тіло — приємних і неприємних. Наголосили вони й на тому, що, послухавши наше тіло, лікар може визначити – здорові ми чи ні.

  • Наш будинок також є музичним інструментом – все в ньому звучить, кипить, наші сусіди як слони ходять над нами, все булькає і шумить. Також ми тут дали інформацію про симфонічний будинок — це будинок в Америці, який увесь є музичним інструментом. Він побудований з труб і різних розгалужень дротиків і на ньому “грає” вітер, – продовжує екскурсію книгою Романа.

Далі ілюстратори розповіли дітям про шумове забруднення, яке ми можемо чути в місті та про всі звуки, якими воно переповнене.

Від шуму міста сторінками книги ми «перейшли» до лісу та парку, де звуки вже набагато приємніші.

  • Звуки лісу для нас природні. Цей голос не змінився — ми чуємо його таким, як чули наші прабабусі та прадідусі. Взагалі ми зараз маємо набагато більший архів звуків, ніж наші батьки, – розповідають ілюстратори.

Так як природа не існує без тварин, наступна частина книги і розмови була саме про них. Діти дізналися про те, наскільки важливим для тварин є слух, що деяким він допомагає, аби їх ніхто не вполював, а іншим – знайти здобич. Розповіли Романа та Андрій і про найгучнішу тварину — маленьку креветку-лускунчика.

Також діти дізналися, як вимірюється гучність та який найтихіший та найголосніший звук, а далі Романа та Андрій розповіли про те, що є звуки, яких ми не чуємо, але чують деякі тварини.

Згодом малеча дізналася про те, як ми навчилися записувати та фіксувати звуки, а також про професії, котрі з цим повязані. Усе це супроводжувалося яскравими та оригінальними ілюстраціями, а діти уважно їх розглядали та слухали авторів, інколи коментуючи картинки чи те, про що говорили Романа та Андрій.

Ілюстратори також розповіли, що дуже важливо слухати як звучить мова.

  • Ми з Андрієм, коли подорожуємо, то любимо сидіти в аеропорту чи на вокзалі і слухати, як різні мови переплітаються, як вони звучать. На малюнку ви бачите створені із людей літери з різних мов, що символізує те, як люди між собою спілкуються.

Світ без звуків

«Голосно, тихо, пошепки» – це книга, яка не лише розповідає про природу звуків, вона вчить дітей бути толерантними до інших. У ній розповідається, що не кожна мова звучить.

  • Тут якраз починається інша частина книжки — тиха. В ній ми говоримо про людей, які насправді живуть в тиші. Людей, які не чують і про те, як важливо зрозуміти цих людей, – розповідає Андрій Лесів.

Саме тут на сторінках книги зявляється дівчинка, яка спілкується мовою жестів. Ілюстратори також додали абетку української жестової мови — дактиль.

  • Ми бачимо, як нам інколи важко порозумітися між собою. Ми бачимо, що ця дівчинка, ніби в такому акваріумі, відчуває що її не розуміють. Наша героїня дає парасольку  герою, щоб він трохи побув у тиші. Тут ми бачимо цей дощ із різних звуків. Тут є різні слова рисочками, які позначають різні звуки. І часом нам потрібно побути в тиші, щоб подумати, щоб послухати себе, – розшифровує значення малюнку Андрій.

Далі йдуть просто білі сторінки і мова про те, що в тиші можна медитувати. До речі, в кінці книги є пояснення всіх слів, які можуть здатися дітям незрозумілими, а також посилання на те, що обовязково потрібно послухати.

Звичайно, закінчується історія народженням нового і розповіддю про те, що будучи «у мами в животику», ми вже чуємо різні звуки.

  • Моя мама це знала і ходила на різні концерти. Саме тому я зараз люблю музику, – розповідає Романа Романишина.

Як виглядає класика і джаз

Після теоретичної частини ілюстратори перейшли до практичної — слухання та малювання. Малеча відразу повеселішала, коли почула на записі звуки Пульсару, Сатурну та вітру. Та ще більший захват викликали у них звуки різних музичних інструментів. Діти навипередки відгадували їх назви, і навіть ті, про які чують не щодня. Діти знають як виглядає орган, звучать маракаси та чим відрізняється віолончель від контрабасу. Романі та Андрію також допомагали вінничанам не лише відгадувати, але й порівнювати ці звуки.

Найбільше маленьким відвідувачам сподобалося вгадувати звуки нашого тіла та мови. Якщо зі звуками тіла було все просто і весело, то з мовою виявилося завданням не досить простим. Але тоді ми зрозуміли, що книгарню заполонили маленькі поліглоти, адже більшість дітей знає мінімум дві мови і більше. Серед яких українська, англійська, російська, польська та німецька.

Окрім цього, в цей дощовий день у книгарні «Є» лунали звуки міста та різних тварин, але найцікавіше очікувало дітей пізніше.

Романа та Андрій запропонували маленьким вінничанам помалювати під музику і малювати те, що вони відчувають, якою бачать цю музику. Спочатку деякі відвідувачі не дуже розуміли що від них хочуть, але під пильним керівництвом ілюстраторів на аркушах зявилися абсолютно різні малюнки — різнокольорові лінії, зигзаги, крапки.

Кожен малював те, що йому заманеться, а в книгарні звучала класика.

Далі заграв джаз і малеча взяла нові аркуші паперу на яких зобразила вже зовсім інший настрій — більш плавний, «вільний», веселий. Вони щось обговорювали між собою, але не залишали своє творіння. Найменші розфарбовували собачку-гучномовця, а старші намагалися заполонити простір паперу своєю візуальною музикою.

Після завершення зустрічі діти та їх батьки мали можливість підписати книгу та поспілкуватися з авторами. А на згадку Романа та Андрій малювали всім собачку-гучномовця з індивідуальними побажаннями.

Фото Марії Юзькової

 

Позначки: , , , , , , , , , , , , , ,

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією