Як Яринка і Сашко Вінницею гуляли: історія ремейку казок Коцюбинського про «місто над Бугом»

Приїхати в місто один раз, надихнутися атмосферою, прожити його, вплести в сюжет Коцюбинського, а згодом створити книжку із казками Коцюбинського, в які вплетена дитяча екскурсія містом. Хоча й реальної книги наразі нема, але є неймовірні ілюстрації, тексти та бажання, щоб вона стала реальністю.

Творчі тандеми не створюються просто так: все відбувається у правильному місці (або місті) та у певний час. Так і трапилося із четвіркою натхненних людей, котрі полюбили Вінницю і Коцюбинського, а тепер мріють, що ця любов передасться і молодшому поколінню.

Леонід Марущак, Лілія Тєптяєва, Олександр Вешелені та Альона Кабалюк — саме завдяки цим натхненним Вінницею та Коцюбинським людям, і може з’явитися дитяча книга, в якій казки Коцюбинського звучать вустами дітей — вінничанина Сашка та його нової подруги зі Льовова Яринки. Але на цьому історія не закінчується, а лише починається, адже казки один одному головні герої розповідають під час прогулянки містом. Особливою родзинкою книги є саме ілюстрації, над якими художниця Лілія Тєптяєва працювала майже два роки.

Для кожного із команди цей час був сповнений трепетного очікування. А вінничани зможуть вже 23 червня побачити надзвичайні та справді ювелірні ілюстрації та почути казки звичайно у музеї Коцюбинського. Але спочатку трішки історії проекту.

Ідея

Автор проекту Леонід Марущак розповідає, що ідея виникла ще 4 роки тому, коли він разом із дизайнерами братами Василем та Іваном Костенко працювали над серією колажів про видатних містян та місця Вінниці.

Автор проекту Леонід Марущак

  • Коли колажі були готові, я звернувся у педагогічний університет для того, аби знайти там студентів, які б могли написати описи до колажів. Так я познайомився з Олександром Вешелені. Він насправді дуже допоміг, – розповідає Леонід.

Коли Олександр дізнався, що Леонід працює із мисткинею Лілею Тєптяєвою, запросив її на відкриття фестивалю «Intermezzo», аби вона провела майстер-клас і представила свою виставку.

  • Саме тоді виникла ідея майстер-класу із якоюсь привязкою до Коцюбинського. Тоді я запропонував казки, які написав Коцюбинський своєму синові. Це були саме ті казки, які багато хто знає, але не знає, що це написав Коцюбинський: про двох цапків, про десять пальчиків, про двох кізоньок. Тоді в Лілії феноменально класно вийшла ідея стосовно ось цих пальчиків і вони робили різні витинанки разом з дітьми, – розповідає Олександр Вешелені.

Після цього Лілія почала працювати над другою частиною проекту Леоніда — популяризацією Вінниці через призму робіт митців, а саме Коцюбинського. Саму художницю настільки надихнула Вінниця, що картинки почали зявлятися ще в перші дні перебування тут.

  • Два роки тому куратор проекту, Леонід Марущак, запросив мене з моїми коханими хлопцями (чоловік Алєжа і син Сашуня) до Вінниці, адже неможливо працювати над проектом пов’язаним з містом, жодного разу не бачачи цього міста. Два дні у Вінниці для нас трьох виявились казковими, по-дитячому безтурботними і радісними. Леонід був нашим екскурсоводом, і він не просто розповідав про своє місто, він про нього «співав», не буквально звичайно, ну ви розумієте. Ми відразу зауважили, що він любить Вінницю, практично одержимий своїм містом, ну по-доброму одержимий.
  • Це захоплення Вінницею не могло не передатися й нам: я фотографувала все підряд, надихалась цим містом, прагнучи зрозуміти – що ж робить його особливим і що особисто мені в ньому подобається. А мені тоді у Вінниці сподобалось багато: простір міста, зелені парки і велика кількість дитячих майданчиків, річка Південний Буг і катери, набережна і мости, чистота в місті без реклами і сміття, радісна і привітна молодь, взагалі якась позитивна атмосфера. І вже тоді, прогулюючись містом і парками, в моїй голові зводився «фундамент» ілюстрацій, вибудовувалась композиція, – ділиться першим враженням про місто художниця. Прогулянка на катері Південним Бугом, проїзд у вінницькому трамваї, відвідування музею Коцюбинського та всі архітектурні пам’ятки, які Лілія разом із сім’єю встигла оглянути – все це так чи інакше знайшло місце в її ілюстраціях.

Слово у цій історії зявилося значно пізніше. Так як у Лілії Тєптяєвої виникла ідея показати місто через історію хлопчика-вінничанина та його нової знайомої, яка приїхала до Вінниці зі Льовова. Потрібно було б знайти людину, котра допоможе цим ілюстраціям «заговорити» казками Коцюбинського та історіями про місто. Тоді Олександр Вешелені порекомендував Лілії студентку педагогічного університету Альону Кабалюк.

  • Я знав, що вона страшенно любить писати всілякі віршовані історії та казочки. Починаючи з першого курсу, вона творить на всіх святах. А загалі те, що придумала Лілія – це прекрасна можливість показати місто, його принади, без конкурування з культурною столицею України. Звичайно, головний акцент тут був поставлений на річці, бо у Львові річка під землею, а у Вінниці вона наяву, – розповідає Олександр Вешелені.

Для Альони Кабалюк це було приємною несподіванкою, але така робота, хоча й на відстані, їй дуже сподобалась.

  • Якось я йшла на пари і зустріла Олександра Миколайовича, він запропонував написати казочки про казочки Коцюбинського. Я не зрозуміла нічого, але погодилась. Потім мені написала Ліля і розповіла все детальніше. Деякі ілюстрації тоді були вже готові, а деякі вона намалювала схематично, щоб я зрозуміла, що то має бути, – розповідає дівчина.

Процес

Особливістю роботи над цим проектом є те, що Лілія працює у досить складній техніці: на кожну ілюстрацію у художниці могли йти не тижні, а цілі місяці. Загалом, мисткиня працювала над ілюстраціями рік і шість місяців, а решту часу досліджувала матеріал по темі Вінниці та Коцюбинського, ескізувала та складала план роботи.

  • З самого початку роботи для мене було очевидним, що проект не народиться за пів року, але й сама не сподівалась, що буду працювати над ним майже два роки. Це не була звичайна робота, і навіть просто творчою роботою я б не назвала.
  • Я вставала зранку і вирізала деталі композиції, відправляла дитину в школу і далі щось вирізала, потім варила їсти і клеїла деталі, потім йшла на роботу, і повернувшись додому знову щось витинала, згодом поралась в квартирі, вкладала дитину спати і далі клеїла деталі композиції… І коли чоловік з сином бачили десяті сни – я все ще сиділа і вирізала деталі композиції… Я не працювала над ілюстраціями, я їх буквально «жила» якщо так можна висловитись), навіть коли я щось не вирізала і не клеїла, я думала над тим як найкраще вирізати і де найкраще приклеїти ту чи іншу деталь.
  • Ця робота була повноцінною частиною мого життя, моїх емоцій і почуттів, – розповідає мисткиня.

Для Лілії роботи робота з папером і кольором не просто процес, а тим більше робота над дитячим проектом, – це наче порятунок від складнощів серйозного дорослого життя, хай і дорослої, але все ж дитини. Жінка розповідає, що майже щодня з радістю «тікала» від життєвих стресів та напруженого графіку в світ дитячої кольорової паперової Вінниці.

Найбільшою складністю для мисткині в творчій паперовій роботі є неможливість втілити ідею швидко, адже швидкість і багатошарова аплікація — речі несумісні.

  • З іншого боку, довга і кропітка робота над кожною картиною – це така собі медитація, заглиблення у свій приватний кольоровий світ – в цьому є свій кайф. Ну і ще, для когось, мабуть, складно, а для мене завжди цікаво і весело вирізати з паперу скальпелем війки для п’ятиміліметрових оченят героя – відчуваєш себе майже нейрохірургом, – розповідає про деталі роботи Лілія.

Така тонка робота не залишається непоміченою, точність у деталях та у відчутті Коцюбинського і Вінниці, відзначає і Олександр Вешелені.

  • Найнеймовірніше вийшла картина, де видно як Ліля вирізає силует Коцюбинського. Насправді не кожен може це зробити. Це настільки кропітка робота, там кожна лінія має бути вивірена, там все має бути пропорційно. А ще в Лілі неймовірно багато цих квітів, і це настільки добре, що вона вловила цей момент любові Коцюбинського до квітів і власне Вінниці, яка може найбільше пишатися поряд із архітектурними надбаннями якраз і цією природою, цією неймовірною кількістю сезонних цвітінь.

Казкова Вінниця

Цікавим у цьому проекті є ще й те, що спочатку Лілія Тєптяєва створила ілюстрації до пяти казок Коцюбинського, в які наче впліталися цікаві місцини Вінниці. Спочатку ці ілюстрації мали друкуватися на листівках. Які саме куточки Вінниці подати в ілюстраціях, художниця вирішувала сама, слідкуючи за тим, щоб казка і місто перегукувалися в ілюстрації. Вже згодом разом із керівником проекту Леонідом Марущаком Лілія вирішила розширити проект, створивши ще ряд ілюстрацій, обкладинку та форзац для повноцінної казки-історії про про хлопчика та дівчинку, що прогулюються Вінницею і розповідають читачу про це цікаве місто, згадуючи Коцюбинського та його казки.

  • Я доопрацювала свій робочий план, включивши в нього ескізи майбутніх ілюстрацій для книжки і познайомилася з Альоною. По телефону я розповіла юній письменниці короткий план казки-історії, запропонувавши включити в історію героїв та сюжети, які, на мою думку, могли б мати місце в книжці, а згодом вислала їй фото ілюстрацій для кращого уявлення всієї картини історії. В той час, коли Альона писала історію, я доробляла останні ілюстрації, обкладинку та форзац. Альона висилала мені інтернетом одну за одною написані глави книжки, а я писала свої думки щодо прочитаного. Коригували, доходили згоди – ось так і співпрацювали, – розповідає Лілія.

Головні герої – Сашко та Яринка, які мандрують Вінницею, трішки бешкетують і, звичайно ж, розповідають один одному казки Коцюбинського. Яринка приїхала до бабусі зі Львова, а вінничанин Сашко влаштував для неї цілу екскурсію, аби довести, що Вінниця – найкраще місто на планеті. Хоч хлопчику всього 11, але він знає багато цікавих фактів.

  • Ліля мені пояснила, де саме мають бути казки і де знаходяться діти, коли розповідають ту чи іншу казку. Я намагалась якось логічно їх вплітати, або була відповідна ситуація і головні герої могли зробити висновки, – розповідає Альона Кабалюк.

Олександр Вешелені також відзначає те, що дана казка — це двосторонній продукт.

  • З одного боку він спрямований на самих вінничан, особливо на дітей, щоб показати їм їхнє ж місто, а з іншого боку – це хороший продукт для такого сімейного туризму, бо попри те, що більшість туристів сім’ями люблять атракції на зразок фонтану чи зоопарку, але зрештою, особливо для жителів великих міст, для того, щоб залишитися у Вінниці, треба знаходити ще якісь точки. От такими точками може бути все, що довкола річки, все що нижче по течії Бугу в сторону Немирова і ще кудись.

Уважні читачі дійсно можуть побачити як місто вплітається у казку із всією його природньою туристичною привабливістю, адже це є однією із цілей книги — показати Вінницю не лише з архітектурної сторони, але й з первинної, природньої. Сам Коцюбинський любив Вінницю саме за цю можливість у будь-який момент вийти до річки, відійти від міського гамору, піти в ліс чи до озера.

Олександр Вешелені, який майже постійно перечитував тексти Альони Кабалюк, відзначає і те, що всі персонажі дуже живі.

  • В історії є лінійний сюжет – коли хлопчик показує дівчинці місто, вони починають один одному переповідати ці казки і хлопчик просвітлює дівчинку, що їх насправді написав Михайло Коцюбинський. Дуже класно, що дія дитячої історії відбувається в реальному місті Вінниця, де немає якихось дуже заяложених штампів. Там дуже колоритна бабуся, дуже колоритні хлопчик з дівчинкою. Дуже класно, що вони на все реагують, вони не картонні і шаблонні, а дуже живі. Є надія, що з ними справді діти зможуть себе ідентифікувати, – розповідає Олександр Вешелені.

Куратор проекту Леонід Марущак розповідає, що взагалі весь цей проект — це популяризація ім’я Натана Альтмана та Альтман-скверу.

  • І не так важливо, що у цій частині не йдеться про нього. Ліля зобразила Вінницю такою, яка була вона для Альтмана та Коцюбинського і до якої завжди повертались вони у своїй творчості. Але найголовніша мета цієї частини -популяризація іншого образу Вінниці, де домінуюча не архітектура, а природний ландшафт.

Як ці ілюстрації виглядають вживу та яке майбутнє на них очікує, вінничани дізнаються вже 23 червня. Організатори презентації-виставки обіцяють багато сюрпризів. Час повідомимо незабаром.

Фото Андрія Завертаного та з особистих сторінок авторів

Позначки: , , , , , , , , , , , , ,

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією