Водоканал заявляє, що краще хлору для води нічого не існує та показав дефіцитний земснаряд

Вінничани за добу споживають 70-80 тисяч кубометрів питної води. Нині до її якості у вінничан чимало нарікань.

Навколо ситуації з неприємним запахом води в Південному Бузі та з-під кранів перипетії не вщухають ще від початку червня. Скликання комісій, звітування про якість води, лабораторні аналізи, екологічні інспекції – результат визнання, що є проблема, яку треба вирішувати якнайшвидше. На підприємстві «Вінницяоблводоканал» також вирішити дещо показати й розказати про свою роботу.

Розпочали таку собі міні-екскурсію з диспетчерської підприємства. Саме тут завдяки автоматизованій системі відбуваються маніпуляції з водою. Журналісти одразу відзначають про відчутний запах хлору, а от працівники віджартовуються, що це не найгірший варіант запаху.

Директор КП «Вінницяоблводоканал» Олександр Чернятинський розповідає, що краще хлору в  знезараженні води ще нічого не вигадали. І навіть найновітніші технології працюють на основі сполук хлору.

Знезара́ження води́ — санітарно-технічні процеси ліквідації у воді мікроорганізмів (бактерій, вірусів), які перешкоджають її використанню для пиття, господарських потреб і промислових цілей або викиданню в природні водойми.

Розрізняють реаґентні (хімічні) і безреаґентні (фізичні) способи: до реаґентних належать хлорування, озонування, знезараження йонами міді, срібла та ін.

До безреаґентних — знезараження ультрафіолетовим промінням, ультразвуком, йонізуючим випроміненням, фільтруванням і тепловою обробкою.

Вікіпедія

Наступне місце, куди нас запросили – приміщення, де відбувається фільтрування води. Тут шість фільтрів, що нагадують басейни. Площа кожної такої ємності, що вміщує 10-12 тонн води, 43 квадратних метра.

  • Це вертушки власного виробництва, які ми зробили для покращення якості води, що поступає з відстійників, – каже начальник водопровідної станції Леонтій Каракулько, який працює на підприємстві 35 років. – На її поверхні при хлоруванні й очистці, коли ми додаємо реагенти завжди утворюється пінка. Тому ми вмикаємо вертушки, щоб вони водою під тиском розбивали її. Потім вода фільтрується і далі надходить у резервуари чистої води, а вже потім за допомогою насосної станції другого підйому подається до споживачів.

Як розповів пан Каракулько, за добу вінничани використовують 70-80 тисяч кубометрів питної води.

А от еко-фільтри в системі підприємства з’явилися у 2008 році під час реконструкції, якої не було ще від 1969 року.

  • Ці розраховані на 50 років, – уточнює про еко-фільтри начальник водопровідної станції. – Заміна дренажних труб і фільтруючого прошарку обійшлася десь у 1,2 мільйони.

А от у понад 3 мільйони гривень обійдеться місту новий земснаряд для очищення Південного Бугу.

Вінниця придбає земснаряд для розчистки Південного Бугу

Раніше, за словами Олександра Чернятинського, проблем із земснарядами не було. Були різні програми, у рамках яких земснарядами різних організацій  чистили водойми, а потім в один момент усі земснаряди кудись зникли. Директор Водоканалу наголошує, що у тарифі на воду не передбачені витрати на земснаряд для очистки всієї річки і підприємство за таке ніколи не відповідало.

  • Нам не потрібен був земснаряд, бо Південний Буг чистили щороку, – каже Олександр Чернятинський. – Це вже зараз вимушені були просити, щоб нам його дали, бо річку перестали чистити, а нам хоча б водозабір почистити. Навіть намагалися свій земснаряд робити, але ми не завод «Вінницька кузня» і у нас він не вдався.

Сьогодні на Водоканалі з 10 червня (без вихідних) і до пізньої осені, працює подарований ще у 2012 році  на 100-річчя підприємства облвладою, земснаряд. Він не розрахований на розчищення всієї річки, а лише водозабору, бо обмежений електрокабелем.

Він рухається вздовж берега (150 метрів)  і піднімає намул разом з водою, що трубою подається на берег. З часом, коли намул висихає його вивозять.

  • Він буде більший за цей, що в нас є. У нього на стрілі є ножі, що ріжуть жабуриння, намул, – каже про новий земснаряд пан Чернятинський.

Позначки: , , , , , , , , , , , ,

Автор: Валерія Жовтун

Поділитись публікацією