Вінницькі лицарі з «Аркони»: захоплені колишньою війною та блиском металу. ФОТО

З першого погляду це звичайні люди, аж до того моменту, коли вони вдягають на себе майже 30-кілограмові історичні обладунки, беруть зброю та безжально атакують один одного. У звичайному житті друзі, перевтілившись вони свідомо підіймають один на одного меч.

Клуб історичного фехтування «Аркона» існує у Вінниці з 2005 року. На початку власної історії основним напрямком діяльності було обрано історичну реконструкцію елементів матеріальної та духовної культури варягів і слов’ян VIII-XII ст. Місто Аркона було значним культовим центром балтійських слов’ян до ХІІ ст. (коли її зруйнували датчани). Місце та час існування Аркони добре співвідносились з історичними уподобаннями першого складу клубу. З часом клуб еволюціонував від чистої історичної реконструкції в бік історичного фехтування і виявилося, що лицарське озброєння XIV-XV ст. практичніше в сучасних турнірних реаліях. Тому сьогодні початковий напрям роботи клубу відображається лише на костюмах деяких учасників, а обладунки у більшості європейські, доби розвиненого середньовіччя.

Наразі клуб історичного фехтування є активними учасниками різноманітних фестивалів: як українських, так і міжнародних, а вінничани вже звикли, що під час Днів Європи можуть побачити на вулиці справжніх лицарів, серед яких в обладунках ви навіть не впізнаєте жінок.

Учасникам клубу від 19 до 35 років, займаються і чоловіки, і жінки. Основний склад – семеро учасників. Насправді під час бою ви навіть не помітите де жінка, а де чоловік. Вони бються абсолютно на рівних, в чому ми змогли переконатись відвідавши одне із тренувань.

Тренування

Нам дуже пощастило з погодою, та й вихідного недільного дня біля колишнього кінотеатру «Росія» було не надто людно. Ми чекаємо на «арконівців» близько 30 хвилин, адже для того, щоб одягнути майже 30-кілограмові обладунки потрібен час. Згодом зявляються наші лицарі в обладунках із великим рюкзаком зброї, якою сьогодні битимуться.

Декілька хвилин на те, щоб вирішити хто з ким стає у пару і ми бачимо як Ольга Грабовська озброюється трикутним щитом та одноручним мечем, а її партнером виступає Сергій Лещинський.

Вони відразу атакують один одного: чути лише звук зброї, яка вдаряється по металу і більше нічого. Декілька хвилин бою і пари змінюються. Все відбувається без зайвих емоцій. У бою немає жодних обмежень: жінка може битись проти чоловіка і навіть вигравати.

  • Я вже давно не звертаю на це уваги. Ми бємось абсолютно на рівних, як з чоловіками, так і з жінками. До речі, жіночих категорій на різних турнірах майже немає. У мене чоловік також цим займається, і ми абсолютно нормально сприймаємо програші та виграші один одного, – розповідає Ольга Грабовська, яка є однією із «старожилів» Аркони.

Якщо для Ольги битися з чоловіками на рівних  давно норма, то для багатьох випадкових глядачів це справжній шок. Декілька разів можна було почути фрази «дивись, це ж дівчина так рубиться», «ой, він ж дівчину бє», «як вона так може». Хтось просив сфотографуватись, хтось знімав відео, а деякі просто стояли мовчки і спостерігали за дійством. Імпровізовані глядачі постійно змінювались, адже сама локація тренування доволі відкрита для перехожих. Але фехтувальників не відволікають жодні зовнішні фактори, вони зосереджені лише на своєму тренуванні. Звичайно, між собою обговорюють певні моменти бою, інколи дають один одному поради.

  • Сергію, візьми нормально щит, – говорить найменшому учаснику клубу Сергію Середі більш досвідчений Сергій Лещинський.

На тренуванні кожен учасник клубу обовязково стає у пару з іншим. Інколи моменти досить напружені, адже здається, що вагові категорії у противників різні. Проте у цьому виду бою це часто не відіграє роль, адже важливою є фізична підготовка і витривалість.

Впродовж тренування лицарі, окрім партнерів, змінюють ще зброю та щити. Помітно, що це впливає на манеру атаки та захисту.

З великим трикутним щитом процес виглядає більш безпечним, що не скажеш про те, коли до рук потрапляє маленький щит, так званий баклер.

  • Ми тренуємось до того часу поки не втомлюємось або просто не набридає. Інколи намагаємось більше відпочити, інколи навпаки інтенсивніше потренуватись. Все залежить від того, коли найближчий турнір і які там категорії.

Загалом тренування триває близько двох годин, за цей час, окрім одноручного меча, фехтувальники використовують ще алебарди та глефи.

Кожен із учасників клубу, а їх на сьогоднішньому  тренуванні 5 має свою історію та уподобання. Більше про історичне фехтування та клуб «Аркона» говоримо з Ольгою Грабовською, яка у ньому із початку заснування.

«В нас не спортивна секція — в нас клуб друзів»

Ольга займається історичним фехтування з 2004 року, раніше дівчина займалась іншими видами спорту і має уявлення про те, якою має бути спортивна підготовка. У «Арконі» немає тренерів та авторитарної моделі клубу.

  • В нас не спортивна секція, а клуб — тут все виходить на особистому авторитеті й проблем з цим ніколи не виникало. Ми друзі тож у нас насправді немає чіткої субординації.

Ольга розповідає, що завжди використовує можливості поїхати в інші клуби України і за кордон, подивитись як вони тренуються і складати свої власні клубні техніки. Себе в принципі може назвати самоучкою, а от ті, хто приєднується пізніше, вже переймають техніку від “ветеранів”.

  • Є така закономірність, що в межах одного клубу техніка бою дуже схожа, особливо якщо кілька людей давно займаються. Ти фехтуєш як з дзеркалом — це своя клубна техніка. Ті, хто приходять, в неї вклинюються і їм вже дещо простіше, а решта своїм досвідом напрацювали  манеру бою. Як правило, до нас приєднуються після якихось фестивалів. Найбільше після Ордену Сонця.

Звичайно, потрапити в «Аркону» не так просто: потрібно мати хорошу фізичну підготовку і бути готовим до травм та того, що за власні кошти доведеться робити або купувати обладунки.

  • Обладунки важать 25-30 кілограмів. Звичайно, людина, яка раніше не дружила зі спортом,  може не знати як її організм відреагує на такі інтенсивні навантаження. Ми турбуємось, щоб всі себе нормально почували. Коли до нас приходять нові люди можемо навіть попросити довідку від лікаря. До того, ж це задоволення вимагає коштів — всі обладунки ми купуємо за власний рахунок. Втішає, що участь у різноманітних фестивалях або безкоштовна, або є певні призові заохочення, щоб краще виступали. Професійні спортсмени платять стартові внески, а в лицарів, які роблять видовища на фестивалях ніхто гроші не бере. Ти зробив собі гарний обладунок і тебе запрошують на фестивалі.

«В Україні одні з найкращих майстрів, які роблять обладунки»

Одна із причин, чому історичне фехтування не досить поширене – це знову ж таки обладунки. Адже для того, щоб мати «товарний вигляд» лицарям потрібно викласти не малу суму коштів та знайти майстра. Ольга розповідає, що свої перші обладунки робила разом із батьком, але в них було дещо важко рухатись, ламались руки, ставалися якісь прикрощі. Вже згодом дівчина замовляла їх у майстра. До речі, українські майстри користуються популярністю і закордоном.

  • Звичайно, якусь дуже хорошу річ може зробити лише хороший професіонал. Раніше ми частіше їздили в Росію, але зараз цей напрямок для нас, мяко кажучи, закритий, тому орієнтуємось на західний напрямок, а там значно вищі вимоги до зовнішнього вигляду та історичності екіпіровки. Через це доводиться потрохи збирати гроші і закуповувати екіпіровку у професійних майстрів.
  • Є люди в Україні для яких це основна робота, до того ж це хороші майстри, які дуже часто працюють навіть на той західний ринок, який сам по собі значно дорожчий. До того ж в Україні це більш розвинено, тому в наших майстрів часто купують обладунки лицарі із закордону. Вони стежать більше за нашою модою. На це навіть дещо смішно дивитися, як шоломи певного типу спочатку з’явились в Росії, потім в Україні, а потім їх почали купувати ще десь. Часто це виключно мода, а не якісь конструктивні особливості.

Зараз в «Арконі» переважна більшість бійців одягається в західноєвропейські обладунки кінця ХІV початку XV століття.

Лише у Максима Обрізана обладунки знатного монгольського воїна XIII століття. У всіх шоломи типу бацинет, але різні маски. На корпусі фехтувальники носять бригантини — куртки підбиті сталевими пластинами. Троє лицарів носять бригантину типу халкіс — це більше заможний варіант, анатомічний, виготовляється індивідуально під тіло власника. У двох бригантина типу візбі — більш дешевший універсальний варіант. У «монгола» обладунок такого ж типу називається хатанга – халат, підбитий сталевими пластинами.

  • Насправді такі обладунки найбільш практичні з точки зору захисту і того, як за ними доглядати. Там мінімум блискучого металу назовні й через це їх не треба постійно полірувати і тому подібне. На руках і ногах у нас повністю латні обладунки. ХІV – XV століття це якраз період, коли зявляються білі обладунки. Так звані фігури зі сталі, як ми звикли собі уявляти лицарів. Якраз ми демонструємо повні латні «ноги», все на пластиночках рухається, ніде немає шкіряних вставок.

Звичайно, навіть в таких обладунках бувають травми, але за словами Ольги всі прекрасно розуміють на що вони йдуть і травмуватись можна й в інших видах спорту.

  • Травми — це невід’ємний атрибут цього заняття. Але як ви бачите, нікого це особливо не турбує. Не дивлячись на численні травми, я поки не бачу, що мої однолітки здоровіші за мене.

Турнірне життя

«Аркона» веде активне турнірне та фестивальне життя. Інколи у клубу буває понад 20 виїздів на рік. Практично кожні два тижня вони кудись їдуть. Частину виїздів фехтувальники розглядають як тренувальні, а іншу як більш важливі та відповідальні змагання.

  • Якраз через тиждень в нас будуть відбіркові бої на один із чемпіонатів світу, який буде проводитись в Данії. З нашого клубу троє осіб братимуть участь у відборі. Взагалі ми намагаємось частіше виїжджати кудись і, до речі, на фоні інших держав в Україні історичне фехтування досить поширене. Дуже багато фестивалів припадає на літо і, з туристичної точки зору, така розвага має попит серед глядачів. А ми просто хочемо відпочити у вільний час від роботи, хоча й в такий дивний спосіб.

Лише минулого року вінницькі лицарі відвідали декілька міжнародних турнірів, серед яких: World Medieval Fighting Championship: FIRST CLASS – ISRAEL (м. Тель-Авів, Ізраїль), «Битву націй» (м. Прага, Чехія), Old Tallin Cup (м. Таллін, Естонія). На всіх отримали призові місця.

Під час різноманітних фестивалів учасники клубу також виносять мяке спорядження та дозволяють дітям старше 5 років трішки пофехтувати.

  • Є в нас в планах проведення дитячих лицарських олімпіад з різними конкурсами, але поки ми це ще не сформулювали все остаточно. Хочеться, аби для дітей це було корисно і захоплююче.

Найближчий виступ «арконівців» у Вінниці відбудеться вже 20 травня а рамках Дня Європи на фестивалі «Орден сонця».

Ми вирішили також поцікавитись в інших учасників як вони потрапили в клуб і як їхні близькі та знайомі ставляться до такого хобі.

Сергій Лещинський

Сергій потрапив в «Аркону» у 2006 році, коли відбувався рок-фестиваль, а паралельно лицарський турнір, де були вінничани. Там чоловік попросився на тренування. Каже, що романтична натура. До речі, за своєю спеціальністю він редактор, 5 років працював над дитячою літературою, наразі фрілансер. Улюблена зброя — одноручний меч.

  • Моє оточення до цього хобі ставиться по-різному. Деякі зовсім не розуміють і сприймають як театральщину. Думають, що я одягаюсь в дивні костюми і зображую лицаря.

Максим Обрізан

У 2013 році Максим відвідав фестиваль «Середньовічний Меджибіж». Тоді його все це зацікавило, але далі ніж подивитись гарне відео в інтернеті не заходило. А в липні 2014 хлопець зібрався з духом і почав шукати клуби з реконструкції та історичного фехтування в Вінниці і вже в серпні того ж року потрапив на тренування клубу «Аркона». Говорить, що зацікавився через те, що тут є різноплановий розвиток: крім фізичної підготовки потрібно вміти ремонтувати обладунок, вчити історію того краю, держави обладунок якої використовуєш. По професії Максим інженер-програміст, а улюблена зброя прямий меч.

  • Моє оточення ставиться до мого хобі нормально. Всім подобається дивитись на людей в обладунках.

Олена Степанчук

У клубі «Аркона» Олена близько 7 років. Говорить, що зацікавилась цією справою, адже це можливість подорожувати та «бити людей палкою». Улюблена зброя, як й у Сергія, одноручний меч.

  • Всі вже звикли, що я цим займаюсь. І це не небезпечніше будь-якого іншого виду спорту. З того ж велосипеда також можна впасти.

Сергій Середа

Сергій — наймолодший учасник клубу, йому всього 19, а займається історичним фехтуванням з 2014 року. Розповідає, що ще в дитинстві «знаходили з друзями патики і бились, як на мечах». Хлопець тоді навіть зробив обладунок із металевої сітки та дрота. Вже в старшому віці Сергій дізнався, що його знайомий займається історичним фехтуванням і вирішив здійснити дитячу мрію. Наразі наймолодший фехтувальник – студент технічного університету і планує стати програмістом. Улюблена зброя хлопця — одноручний клинок, а останнім часом він почав цікавитися алебардами.

  • Чесно кажучи, рідні не зовсім в захваті від того чим я займаюсь, так як сильно переживають за моє здоров’я, але не забороняють цим займатись.

Ми змогли поспілкуватись лише з тими учасниками клубу, які були на тренуванні, але складається враження, що вони дійсно справжні друзі та мають певний клубний дух. Дух, який дозволяє їм бити один одного різною зброєю, але ніколи не ображатись за неправильні удари.

  • Навіщо сваритись, якщо можна вдарити залізною палкою, – жартує Ольга.

А вже зовсім скоро вінничани зможуть і самі спробувати потримати в руках меч.

Фото Сергія Немирівського, відео Дмитра Тищенка 

Позначки: , , , , , , , , , , , , , , , ,

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією