Вінницьке сало або Як брацлавський воєвода сам собі свиню підклав

Найвідомішу страву Вінниччини готувати не треба: її треба правильно виростити і довести до путя. І правильно вибрати, якщо свинка не ваша, а, приміром з ринку Центрального.

А далі з нею можна робити усе, що душа бажає: варити, солити, коптити, запікати, морозити, скручувати у рулетики, шпигувати часником, топити на смалець, робити шкварочки. І якщо сало правильне – смакуватиме воно вам у будь-якому вигляді та у будь-які страві. Навіть у солодкі коржики з маком та вергуни радять додавати не олію, а саме витоплений смалець, білий – як перший сніг.

Свиней на території Поділля на сало стали вирощувати після татарських навал. До того більше споживали м’ясо. Але постійні набіги і, відповідно грабунки усього поживного, окрім свиней, суттєво вплинули на раціон подолян. І надихнули наших предків на нові кулінарні подвиги на ниві салоїдства. А одного з брацлавських водєвод – славного Леонарда Марцина Свейковського (до якого на знамениті лови не цуралися приїздити навіть польські королі), свині, а вірніше свиня – ославила надовго.

ohota03

Одного разу Свейковський вирішив: аби полювання точно було вдалим – розводити умисно чорних печерських свиней, подібних до вепрів. У його числених помістях, серед яких були і Шпиків, і Печери, і де часто відбувалися у Чорноліссі великі лови, гайдуки у вказаних місцях випускали тварин. В запалі полювання шляхетні лицарі не могли й помислити, що гостинний воєвода “підсунув їм свиню”… І коли надвечір збиралися, знесилені та щасливі від полювання, за дубовим столом мисливської зали, який вгинався від наїдків та напоїв, ніхто, мабуть, не помічав ледь вловимої іронічної посмішки на вустах господаря.

krupnaya-chernaya-11

Бувалі місцеві мисливці оповідають ще одну цікаву історію, пов’язану з чорними свинями. Аби догодити одному з своїх польських крулів, на одне з полювань було випущено надзвичайно великого та гладкого кабана, якого зумисне навчили виходити на сніданок до умовного місця. (А тут треба сказати, що донька лісника, порушуючи суворий наказ свого ясновельможного пана, годувала кабанчика майже з рук і порося перестало боятися людей: ще й, навпаки, любило, щоб його почухали за вушком, і бігало за дівчиною, буквально, по п’ятах.)

…В обумовленому місці та часі, один проти одного, повинен був вийти відважний круль до лютого вепра… Все було б як годиться, але коли мисливець виявився наодинці з вепром, той, в очікуванні, що його годуватимуть, побіг на людину. Лицар не сподівався такого маневру, злякався тварюки, покинув зброю й під регіт слуг, які ховалися в корчах спостерігаючи за вельможею, кинувся навтьоки.

Все ж, знайшовся хтось розумний і заколов звіра. Звичайно, про таку ганебну прикрість, що сталася з паном, мусили всі мовчати, вдаючи, що ніхто нічого не бачив. На вимогу круля швидко під’їхала карета, державець замінив мокрі рейтузи, й на цьому всі вважали, що інцидент скінчився. Що то був за король, ми, звичайно, тільки можемо здогадуватися, правди, все одно, ніхто не розкаже. Леонард під острахом жорстокої розправи заборонив всякому свідку хоч раз пригадувати той випадок. Хтось казав, що цю історію видумав один із дотепних характерників-козаків Брацлавського полку; проте, якщо то була вигадка якогось фантазера, то чим пояснити той факт, що Свейковський після від’їзду круля різко перестав займатися чорними свинями й впав у немилість його світлості?..

Ось так свининка стала причиною немилості останнього подільського воєводи. Правда то чи ні, не знаю, але казочку вам переповіла і про сальце з хріном нагадала. Гарного вам базару.

Позначки: , , , , , , ,

Автор: Олена Павлова

Фуд-блогер

Поділитись публікацією