«Відкрита ніч» у вільному просторі: як зустрічали світанок у Вінниці після ночі кіно у підвалі

Кінофестиваль «Відкрита ніч» у Вінниці абсолютно підтвердив свою назву, адже по суті відкрив публічні заходи в Молодіжному центрі, багатьом вінничанам – сам простір, а головне – сучасний український “короткий метр”.

Ніч з 24 на 25 червня для вінницьких кіноманів була особливою, адже вони мали можливість стати частиною масштабного дійства під назвою «Відкрита ніч. Дубль 20». Фестиваль одночасно відбувався у 75 містах та містечках України та 10 країнах світу. 26 стрічок від українських режисерів за 6 годин, багато кави та чаю, обговорень побаченого та зовсім не холодний підвал, адже в певний час його заполонило більше сотні глядачів, котрі сиділи на карематах, стільцях, стояли та просто ходили великим приміщенням і наповнювали простір любов’ю до кіно.

Ще до початку кінопоказів ініціатори створення Молодіжного центру  (який поки що немає назви) Світлана Ярова та Максим Студілко розповіли про локацію на якій відбувався показ та про плани на майбутнє. 

Далі  координатор «Відкритої ночі» у Вінниці Олександр Вешелені розповів про сам кінофестиваль та про правила голосування, адже вінничани мали право обрати кращу стрічку за допомогою смс-повідомлень.

В період з 21.00 до 22.00 всі охочі могли подивитися пряму трансляцію «Відкритої ночі» з Арт-причалу у Києві, інші – випити каву від партнерів фестивалю кавярні «Чорна кішка, білий кіт» або ж просто прогулятися простором чи побачити виставку Олега Усатюка, але вже не в темряві.

Біг, війна та анімація — фаворити фестивалю

Рівно о 22.00 на великому екрані зявився перший фільм режисерки Марії Пономарьової «Чапля»: забігаючи наперед слід сказати що саме він отримав перемогу як кращий ігровий фільм,  гран-прі конкурсу, а також приз за кращу операторську роботу. 11 хвилин символізму, динаміки та внутрішніх переживань без жодного слова. Тут багато деталей та яскрава образність; Олександр Вешелені також візначив для себе цей фільм.

  • Як на мене, в ньому прекрасна операторська робота і особливий символізм та багатошаровість драматургії – тож цілком погоджуюся з вибором журі. Це вже така аксіома – українці добре знімають фільми про біг (згадати хоча б переможницю Каннського кінофестивалю Марину Вроду і її “Крос”) — розповів Vежі Олександр Вешелені.

А бігу насправді у фільмах було багато — наступна стрічка, але не з конкурсної програми, а ретроспективи називалася «Пробіг». Біжить і герой першої анімації, яку глядачі бачать на «Відкритій ночі» – «Фінгермен». Але біжить не він, а його казкові пальці у київському метро, втікаючи від різноманітних монстрів та долаючи перешкоди на своєму шляху.

У невинній та динамічній анімації насправді зашифрований не один прихований сенс — це і метро, в якому люди завжди у погоні, і те, що мама хлопчика постійно говорить: «Макс, припини! Ну що за дитина така!», тим самим і остерігаючи від небезпек, а з іншого боку: пригнічуючи яскраву фантазію сина. Але недарма наприкінці стрічки зявляється чоловік, який також «мандрує» пальцями — він ніби демонструє, що не потрібно боятися бути собою та дещо дитиною, а також, що навіть у такому великому метро ти не один із своєю дивністю.

«Фінгермен» значно оживив публіку в залі, яка після перегляду перших двох стрічок знаходилася трішки «в нерозумінні» від того, що відбувається.

  • Мені надзвичайно сподобалася анімація у цьому фільмі. Ще дуже сподобався фільм «Більше ніж гра», повний символіки та живих емоцій людей. На високому рівні внутрішньої напруги виконана робота «Висока гора», – говорить Дмитро Штофель.

Юлія Шайдаюк також відзначила для себе цю стрічку і навіть відправила смс за неї та ще одну – вінницького режисера Володимира Бакума.

  • З 50% переглянутих стрічок мені найбільше сподобалися «Фінгермен» і «Висока гора». “Фінгермен” – за душевність, дитячу безпосередність та доступність, а «Висока гора» зачепила реальністю подій та актуальністю. Взагалі, також сподобалися деякі анімаційні фільми — говорить Юлія і наспівує пісню з анімаційного фільму «Маланка».

Окрім вже зазначених на у “Відкриту ніч” продемонстрували сильні документальні стрічки, зокрема «Не просто гра» та «Гострий біль» (отримав дві нагороди «Кращий документальний фільм» та спеціальний приз фестивалю «За пошук героя»), веселі та повчальні анімації «Джаз» та «Лахмітко», оригінальні ігрові фільми, сюжети яких вражали, смішили, дивували та інколи навіть змушували плакати.

Переглядаючи деякі стрічки інколи складно повірити, що над ним працювали молоді режисери, які нещодавно закінчили університет. А сюжети фільмів жодного разу не повторювалися та зачіпали актуальні теми. У залі часто лунав сміх, особливо під час перегляду стрічки «Кредит або чи кохатимеш ти мене завтра?» – цей фільм насправді можна розбирати на цитати і віддати йому премію «За кращий жарт».

Але глядачі віддали свою симпатію стрічці Ярославни Гусар «Віддача», де розповідається історія батька та сина в розрізі війни. До того ж, на думку автора, у цьому фільмі була одна із найкращих операторських робіт.

  • Вочевидь, багато хто ставив на фільми про сучасність, зокрема, про реалії війни або ж про історичне минуле. На ці теми були дуже достойні та якісні твори, та й приз глядацьких симпатій отримав фільм «Віддача» Ярославни Гусар, в якій дуже емоційно розказано про виклики війни у розрізі стосунків батька й сина, – ділиться враженнями Олександр Вешелені.

Звичайно, не всі змогли добути до кінця показів: хтось розчарувався і пішов додому, «бо ще треба завтра на фонтани піти», хтось не зміг влити в себе достатню порцію кави, а хтось просто засинав і не мав сил досидіти до кінця. За словами, організатора Олександра Вешелені до кінця показу залишилося близько 30 осіб. Та і сам Олександр має рецепт «витривалої ночі кіно».

  • Формат кіноночі – особливий для сінефілів. Так, не завжди легко витримати усю ніч, переглядаючи фільми, але коли ти це справді хочеш, можна по-особливому гостро налаштувати свій внутрішній камертон і сприйняття. Це як дивитися сни, тільки яскравіші і чіткіші (тут мені пригадується чудовий фільм з фестивалю “Сомнамбули” Марини Гришай). Ну, але зрештою можна дивитися стільки, скільки дозволяє тобі твій організм.
  • Я вперше дивився “Відкриту Ніч” у 2014 році повністю, хоч тоді перегляд був ще й утруднений технічними проблемами. Але задоволення від того було не менше, а зустріти світанок, вийшовши на Соборну – це було просто незабутньо. Плюс, закономірно найкращі стрічки розподілені по всій програмі, а концентрація справді хороших фільмів зазвичай припадає саме на період після 01:00. В нас на події була чудова можливість підкріплюватися чаєм-кавою і робити собі перерви на тих фільмах, які зачіпали менше, тому я би міг витримати ще кілька годин точно, – говорить Олександр.

Окрім цього координатор кінофестивалю у Вінниці відзначає й те, що подібні добірки українського короткого метру, попри поодинокі слабкі місця, щороку доводять колосальні можливості й талант українських кінематографістів.

  • І це кіно класне не тільки тим, що воно своє, рідне, але й глибиною тем і рівнем художнього втілення, – підсумовує Олександр.

Нетрадиційна локація та кінопокази — ідеальний симбіоз

Звичайно, кінофестиваль міг спокійно «прийняти в себе» кінотеатр «Родина», в якому переважно показують фестивальне та арт-хаузне кіно, але зміна локації не на таку традиційну та зручну, зіграла в даному випадку лише в плюс. До того ж, важко назвати її незручною, адже стільки простору та можливостей сидіти, лежати чи ходити у «Родині» нема. Ще один нюанс — можливість побачити простір без прикрас, такий, яким часто є справжнє і вартісне кіно.

Координатор показів кінофестивалю Олександр Вешелені задоволений проведенням показу у Вінниці, а особливо на новій локації.

  • Київський фестиваль “Відкрита Ніч” довгі роки проводився у легендарному Замку Річарда на Андріївському узвозі, а з недавнього часу – на Арт-причалі біля Дніпра. Тобто це завжди якась нетрадиційна локація, яка по-новому відкриває можливості простору. Я з першої миті захопився підвалом на Театральній 15, а особливо тоді, коли зрозумів, у що він може перетворитися. Навіть на етапі “work-in-progress” відчувається унікальність цього приміщення для проведення культурних подій: культурних у сенсі свободи дій, але також інтелектуального рівня. Цей захід підтвердив сподівання усіх причетних до створення молодіжного центру.

Окрім цього Сашко розповідає, що на події було дуже багато особливих моментів особисто для нього та для всієї команди.

  • Перший – це коли десь близько півночі у кінозалі було більше сотні людей, і весь простір був заповнений уважними поглядами. В кінотеатрах такого не завжди відчуєш, навіть на фестивальних показах. А другий – це, звісно, о 04:00 ранку, коли закінчився показ фільмів, і в залі залишилося близько 30 людей, які ще добрих півгодини (поки йшла трансляція церемонії нагородження) допомагали нам збирати стільці й каремати та прибирати. Це було дуже по-сімейному тепло і радісно. І я як один з організаторів вкотре не можу натішитися і надякуватися за допомогу всіх волонтерів, котрі підтягувалися і з’являлися навіть під час самого фестивалю. Це неймовірне відчуття.

Освоєння нового простору та продовження культурного життя

Звичайно, окрім цікавих стрічок для багатьох вінничан було цікавим саме освоєння нового простору, про який вже багато говорилося у соціальних мережах. Наймолодша депутатка міської ради та ініціаторка створення Молодіжного центру Світлана Ярова розповідає, що виставка і кінофестиваль стали першими заходами, які офіційно відбулись у новоствореному центрі.

  • Почалось все з ініціативи Олександра Вешелені, який прийшов до нас на молодіжну толоку і запропонував організувати тут вінницьку локацію всеукраїнського кінофестивалю. Ми трохи побоювалися, як публіка сприйме таку атмосферу, тому що зараз у приміщенні ще триває масштабний ремонт. Це напевно був і перший кінофест “на будівництві”, але багато людей казали про те, що атмосфера крута і взагалі нічого змінювати не потрібно найближчим часом, а варто відкрити можливість провести там ще кілька заходів паралельно з ремонтними роботами. Це круто, тому що виявляється, що головне не комфортне крісло та інтер’єр, а люди, котрі збираються навколо спільних інтересів і спільної справи, – розповідає Світлана.

Олександр Вешелені відзначав те, що вся команда була вражена кількістю відвідувачів упродовж всієї ночі, починаючи із виставки Олега Усатюка.

  • Зрозуміло, що різних людей приваблювало різне: і можливість потрапити у досі незнайоме місце в центрі міста (хоча люди старше 30-ти пам’ятають часи, коли тут був експериментальний театр), і атмосфера “урбан-експлорейшн”, яку підсилювала фотовиставка в темряві, і просто можливість зустріти класних людей. Це був такий магніт для людей, котрі цінують емоції, отримані від мистецтва – і абсолютна більшість глядачів таки змогли для себе відкрити безліч нового і несподіваного в українському кіно, – розповідає координатор «Відкритої ночі».

Вінничани також відзначили оригінальність простору для проведення кінофестивалю й ніхто навіть не нарікав на те, що десь пилюка чи “чому кіно потрібно дивитися у підвалі?”.

  • Місце проведення фестивалю – просто бомбезне! Просторе і відокремлене від навколишнього світу – острів свободи у центрі Вінниці. Прекрасний майданчик для соціальних і культурних проектів!, – говорить Дмитро Штофель.

«Відкрита ніч» стала і подією на якій відкрилися можливості для нових заходів у Молодіжному центрі. Як розповіла Світлана Ярова вже є пропозиції проведення музичного фестивалю та виставки.

  • Ми вже зараз маємо пропозиції від гурту «Очеретяний кіт» про проведення музичного фестивалю, ще один музичний проект назріває з Назарієм Давидовським та кілька художніх виставок. Микола Сорока прийшов до нас на Відкриту ніч і вже виявив бажання робити тут виставку своїх робіт. Ми насправді не очікували такого ажіотажу, але це свідчить тільки про те що вінничани потребують подібного відкритого простору. Я на відкритті кінофестивалю говорила про те, що робоча назва молодіжний центр в жодному випадку не обмежує аудиторію за віком, адже це центр для всіх, у кого молодість в душі та в голові, і відмітка в паспорті на це ніяк не впливає, – запевняє Світлана.

Ініціативність вінничан дійсно свідчить про те, що майбутнє у центру є, вірять у нього і представники департаменту соціальної і молодіжної політики ОДА, зокрема один із ініціаторів створення Молодіжного центру — Максим Студілко.

  • Ми задумували цей центр як місце з ресурсною підтримкою для молоді, щоб допомогти реалізувати будь-яку конструктивну ініціативу, тому надзвичайно надихнула велика кількість відвідувачів, котрі прийшли на ніч кіно. Це вселяє віру в те, що ініціатива та створення молодіжного центру є життєздатною і на часі. Що ж до заходів, то департамент соціальної і молодіжної політики ОДА і надалі підтримуватиме молодіжні ініціативи вінничан, – обіцяє Максим.

Наостанок додаємо список фільмів-переможців, щоб всі, хто були на показах, але не дочекалися результатів змогли знайти серед них своїх фаворитів. Особисто ми знайшли.

Кращий ігровий фільм – “Чапля” реж. Марія Пономарьова;
Диплом за кращий ігровий фільм – “Прогулянка” реж. Ілля Захаров;
Диплом фестивалю художнику фільму “Elektroman” реж. Микита Скоморохов;
Диплом фестивалю за операторську роботу – “Elektroman” реж. Микита Скоморохов та “Чапля” реж. Марія Пономарьова;
Кращий анімаційний фільм – “Фінгермен” реж. Іван Шоха,
Диплом у номінації анімація – “Дубе зелений” реж. Ігор Заблоцький та “Лахмітко” реж. Олег Педан;
Диплом у номінації анімаційний фільм за символізм – “Кобзар -2015” реж. Богдан Шевченко;
Диплом у номінації анімаційний фільм за створення художньої дійсності – “Інший” реж. Олександр Грачов;
Кращий неігровий фільм – “Гострий біль” реж. Валерій Пузік;
Спеціальний приз фестивалю «За пошук героя» – фільм “Гострий біль” реж. Валерій Пузік;
Спеціальна відзнака оргкомітету фестивалю – “Фінгермен” реж. Іван Шоха;
Гран-прі – “Чапля” реж. Марія Пономарьова;
Приз глядацьких симпатій – “Віддача” реж. Ярославна Гусар.

Фото Дарини Разлог та чорно-білі – Анни Герасимової

Позначки: , , , , , , , , , , , , , , ,

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією