В «сірій зоні» на Чонгарі дратували росіян: до Вінниці повернувся «Потяг єднання»

Сьогодні у Вінницькому вищому професійному училищі сфери послуг вісім делегатів від нашого міста до волонтерського Потягу Єднання “Труханівська Січ” розповіли про власні враження від поїздки Сходом та Півднем України.

“Потяг Єднання” – це волонтерський просвітницький проект, покликаний обєднати різні частини країни через організацію поїздок мешканців Західної та Центральної України на Південь і Схід та навпаки”, – розповідає координатор проекту у Вінниці, голова Молодіжної ради Дмитро Мира. Ідея акції належить київській козацькій організації “Труханівська Січ”. Це вже четвертий такий потяг, цього разу до нього долучилося вісім делегатів з Вінниці: дві викладачки та шість студенток Вінницького вищого професійному училищі сфери послуг.

Перед початком брифінгу у залі панує типовий студентський хаос: молодь спілкується на задніх рядах актової зали. Викладачі, підвищуючи голос, змушують студентів натомість займати саме перші ряди і попри прохолодне приміщення – скинути верхній одяг. “Діджей” вмикає тюремний шансон і російські “частушки” – вони гармонійно поєднуються з психоделічними декораціями на сцені.

“Ми вирушили в потязі 12 грудня: нас урочисто відправили з Києва у складі представників дев’яти областей України. Так сталося, що вінницька делегація їхала окремим вагоном – найперше ми попрямували до Волонвахи”, – розповідає одна з учасниць проекту, викладачка училища Наталія Володимирівна.

Черкащина

“Найперше ми вирушили до Сміли та Чигирина на Черкащині – саме тут нині розміщується “офіційна резиденція” Святого Миколая”, – розповідає Наталія. “Туди збирали подарунки дітям з усієї області, частину з них ми взяли, аби передати дітям на Схід”

Дніпро

“За тим нас привезли до холодного Дніпра: було справді дуже зимно, тож наш “поїздний медик” та його дружина вчили спеціальній руханці, аби зігрітися. У Дніпрі, як і всюди, нас зустрічали короваєм, а ще в цьому місті запам’яталася інсталяція, присвячена темі війни з Росією: пам’ятники, вказівні знаки міст, де тривали бої, уламки мінометних снарядів. Усе автентичне, від цього ставало дещо моторошно. У Дніпрі ми відвідали стелу, присвячену Героям Небесної Сотні – там відбувся молебень. Молилися за героїв Майдану та війни ми абсолютно в усіх містах, куди прибували”.

Запоріжжя

“У Запоріжжі нас зустрічав батько одного з героїв Небесної Сотні та активіста Автомайдану Сергія Синенка – він нам проводив екскурсію містом. На жаль, нам чомусь не вдалося потрапити на острів Хортиця, зате ми провідали бійців легендарної 95-ої бригади та місцевий педагогічний коледж”

Волноваха

“У Волновасі найбільше вразило, що екскурсоводи тамтешнього краєзнавчого музею спілкувалися дуже гарною українською. Але водночас була і неприємна несподіванка: студенти волноваського ПТУ досить холодно реагують на все українське, зокрема на державний гімн. Знаєте, на фоні них ми ще раз переконалися, що вінничани дуже патріотичні”

Маріуполь

“У цьому місті нас дуже вразила архітектура: попри те, що це місто значно молодше за Вінницю, там є на що подивитися. Після екскурсії нас повели до замерзшого моря – дуже цікаве і незвичне видовище, а за тим – у мікрорайон Східний, на місце теракту, коли російські терористи обстріляли місто з “Граду”. Міський голова нам розповів, що після обстрілу, окрім багатьох людських жертв, з району вивезли лише битого скла понад 100 тонн – такі були руйнування. Однак люди тут вже досить звикли до війни, яка поруч, і їх цікавлять вже більше побутові речі: наприклад, коли їм відшкодують кошти за те ж розбите скло. Дивно…”

Бердянськ

“У Бердянську було, мабуть, найхолодніше – десь -16 градусів. Знову замерзше море, по ньому ходили чайки, місцеві кажуть – таке тут трапляється дуже рідко. Нас якось надто швидко водили містом під час екскурсії: як з’ясувалося згодом, там саме відбувався мітинг за… “возз’єднання з Росією”…”

Геніченськ

Тут нас зустрічали відразу українська і татарська громади: співвітчизники – короваєм, татари – солодощами від їхньої громади. У Геніченську нас відразу повели на Арабатську стрілку: там показали червону церкву на честь загиблих моряків у Другу Світову”

Чонгар

Тут вже кордон між Україною та… Україною, або як його тут називають: “між свободою та страхом” (ідеться про адміністративний кордон з окупованим Кримом, – Vежа). Наші вінничани не пішли у “сіру зону”, бо з нами були неповнолітні, а решта з “потягу єднання” пішли на саму “нульовку” аби зробити фото з українськими прапорами прямо біля блок-постів російський окупантів. З того боку відразу вибігл озброєні люди, російські журналісти, щось знімали. Там довелося познайомитися з представниками ОБСЄ: один з них виявився українцем, хоча перед тим довго це приховував та робив вигляд, що не розуміє української”

Херсон

У Херсоні з нами спілкувався тамтешній голова обласної ради – наймолодший в Україні, йому лише 33 роки. Дуже простий і відкритий чоловік. Але найбільше в цьому місті запам’яталася Херсонська морська академія: величезний, дуже реалістичний 3Д-симулятор корабля, з “качкою”, хвилями та водою. Саме у Херсоні ми побачили, мабуть, найкрасивішу в Україні стелу на честь Героїв Небесної Сотні та бійців АТО.

Миколаїв

Це було для нас напевно найтепліше місто: і погодою, і прийомом. Саме тут “загубилися” кілька наших учениць: згодом ми знайшли їх в казармах 76-ої бригади. Мабуть, хотіли краще познайомитися з побутом молодих бійців (викладачі і студенти на цих словах сміються, – Vежа).

Одеса

У цьому місті нас найперше повели до Куликового поля, на місце “трагедії 2 травня”. Цікаво, що біля стели, установленої на честь тих подій, лежать дитячі іграшки, хоч тоді не загинула жодна дитина.

Але найбільше в Одесі вразив корабель “Гетьман Сагайдачний”: взагалі туди майже нереально потрапити, але нам пощастило. Екскурсію бойовим кораблем нам проводив справжній, такий статний і вимуштруваний моряк. Лише наприкінці екскурсії ми дізналися, що він сам родом з Вінниці. Коли ми подарували йому наш червоно-білий прапорець з гербом міста, моряк не витримав і не міг стримати сліз. Передавав теплі вітання усій Вінниці!
Дуже незвично було бачити єдиний у світі пам’ятник зниклим безвісти морякам, а особливо – коли там змінюється “вахта”: до монументу рушає незвична хода зі зброєю, повільно так… Заворожує. Взагалі зимова Одеса і особливо увечері – надзвичайно красива.

Наприкінці подорожі у поїзді ми розгорнули синьо-жовтий прапор і кожен з нас залишив на ньому свої побажання і кілька слів про місто. Як ви думаєте, що ми написали? Що Вінниця – це місто добрих та усміхнений людей. Бо так і є!”

Фото Андрія Завертаного

Позначки: , , , , , , ,

Автор: Андрій Качор

Головний редактор Vежі

Поділитись публікацією