У Вінницькому парку до єнотів і носух приєднались африканські черепахи. ФОТОРЕПОРТАЖ

Нещодавно у невеликому звіринцю, що в Центральному міському парку, сталося поповнення – туди привезли африканських черепах. Вони, як майже ровесники динозаврів, мають з древніми рептиліями багато спільного: зокрема – “шипи” на лапах, об які – за великим бажанням – можна навіть подряпатися.

   

Але окрім черепах тут ще багато різноманітної живності: грайливо та сонної, великої й малої, до декого з тутешніх мешканців можна навіть заходити до вольєру, а з іншими – фотографуватися через невелику огорожу. Вінницький звіринець відноситься до типу “контактних”, тож більшість місцевих мешканців можна торкатися, гладити і навіть годувати. Звісно, це не стосується мавп, інколи агресивного єнота, величезного крука чи кумедних носух.

   

Вхід до звіринцю платний: за вхід кожного відвідувача – не залежно, дорослий це чи дитина – потрібно заплатити 20 гривень. Ще 10 гривень коштує “продуктовий набір” для годування тварин: маленький пластиковий стакан, в якому дрібно порізані шматочки буряка, банана, моркви, яблука. Інколи трапляються навіть горіхи.

Нижче – невелика фотоекскурсія звіринцем:

Велику увагу традиційно привертають маленькі в’єтнамські свинки: ці чорні поросята їдять мало, але дуже часто.

 

Водночас вони вирізняються винятковою охайністю – у них завжди існують чіткі межі між “спальнею” та “туалетом” – це значно полегшує чистку та прибирання туалетом. Живуть свинки 12-15 років.

Зірка тутешнього звіринцю, тварина, яка постійно намагається втекти – єнот полоскун. Назва “полоскун” закріпилася за цими тваринами через їхню звичку мити їжу у воді перед тим, як її з’їсти.

Єнот їсть все в залежності від пори року і можливості роздобути ту чи іншу їжу. Живе в дикій природі до п’яти років, у неволі – вдвічі більше.

Альпака – одна з найсмішніших та найконтактніших місцевих мешканок. Вона кумедно обстрижена, але має завжди кудлату та кумедну “зачіску” на голові.

   

Ці тварини живуть на висоті 3500-5000 метрів, їх одомашнили індіанці Перу ще шість тисяч років тому і з тих пір альпака для них – їжа, одяг і транспорт. Хутро альпак набагато легша за овечу і має 24 природніх відтінка. За це альпак назвали “золотом інків”.

Декоративні камерунські кози – майже як рідні українські, однак за малий розмір їх інколи називають кози-пігмеї. Ці тварини виживають там, де інша худоба давно би померла: у пошуках їжі вони здатні навить вилазити на дерева.

Варварійська макака і зелена мавпочка живуть в одній клітці і постійно намагаються гратися одне з одним. Вони жваво реагують на оточуючих, з охотою беруть запропоновану їжу.

    

Поруч з мавпами – не менш цікаві тварини. Насправді це родичі єнотів, однак завдяки своєму довгому носу вони знаходять специфічну їжу: яйця птахів, личинки, крабів та ящірок. Вони також люблять фрукти і для цього здатні забиратися на дерева.

 

Те, що ззовні нагадує невелике кенгуру – насправді ним і є, однак має свою власну назву підвиду – валабі. У нього дуже густе сіре хутро з рудим відтінком на шиї та спині. Валабі живе на Тасманії і Південно-Східному узбережжі Австралії, їсть листя та коріння, а живе до 15 років. Як справжні кенгуру, валабі також виношує своїх дітей у сумці на животі.

 

якщо пройти далі, вглиб парку до озера-  можна побачити дітей лебедів, які тут живуть вже давно. Пташки вже підросли і більше схожі на сірих пташиних підлітків.

     

Фото Андрія Завертаного

Позначки: , , , , , , , , , , , , , , , ,

Автор: Vежа

Адміністрація сайту

Поділитись публікацією