Ставка “Вервольф” під Вінницею: місце, де Гітлер втратив ґлузд

Хоч Вінниця й особливо багата на різноманітні туристичні та історичні атракцій, пересічний українець – не надто заглиблений в життя цього міста – переважно знає три головні з них.

Передусім ідеться про найбільший у Європі світломузичний фонтан на воді “Рошен”, музей-садибу та усипальницю із забальзамованим тілом хірурга Миколи Пирогова, а також ставку Адольфа Гітлера “Вервольф”, яку – окрім самого фюрера Третього Рейху, – відвідала майже вся верхівка нацистської Німеччини.

ТОП-5 «не форматних» музеїв Вінниці: від єврейського кота до «антиросійських» марок УНР

Найбільш містичною, таємничою і досі достеменно не вивченою туристичною принадою Вінниці все ж є знищена ставка Гітлера – розташована у восьми кілометрах від Вінниці й де тепер перебуває Історико-меморіальний комплекс. Дослідники, історики, місцеві мешканці та прихильники різноманітних теорій змови досі ламають списи в дискусіях про те, що саме відбувалося на ставці під час Другої світової, що у Вінниці намагався приховати Гітлер, що лишилося під руїнами знищених бункерів та чому саме тут нацистський фюрер почав втрачати розум.

Цей текст – не є черговою спробою історичної розвідки або ж фахового дослідження історії Ставки, на якій Гітлер провів найбільше часу в порівнянні з рештою в усій Європі. Історію “Вервольфу” вивчала маса істориків усі останні 70-років, про неї зняті фільми на написані книги. Ще більше про вінницьку Ставку Гітлера існує легенд та міфів: від таємничої Бурштинової кімнати, що захована саме під вінницьким лісом, до секретного підземного ядерного заводу у формі яйця – закопаного тут же.  Однак в цьому матеріалі VежА лише розповідає про те, наскільки цікаво може бути на Вервольфі пересічному туристу, який тут дотепер жодного разу не був.

Дістатися до Ставки з Вінниці дуже просто: вісім кілометрів в бік Києва житомирською трасою до селища Стрижавка: якщо немає власного авто доїхати можна маршруткою від вінницького залізничного вокзалу за 7 гривень до зупинки “Кемпінг” і звідти ще пройтися 20 хвилин. Або ж на таксі з центру місту приблизно за 110 гривень безпосередньо до Ставки. Якщо ж їдете власним авто: рухайтеся з Вінниці в бік Києва по Житомирській трасі: після покажчика “Стрижавка” ще кілометр-півтора і поворот праворуч: там розставлені покажчкики, не заблудитеся.

Щоправда, трохи не доїжджаючи до самого меморіального комплексу де, власне, і розташовані руїни Ставки, є ще одна місцина, яка може ввести в оману туриста. Це – приватний музей військової техніки часів Другої світової з невеликим кафе поруч, за 700 метрів до автентичної ставки.

До самого “Вервольфу” окрім безпосередньої близькості він не має жодного стосунку, хоч при в’їзді до нього – стилізовані охоронні вишки з  “опудалами фашистів” та нацистські військові написи. Але сюди ми ще повернемося трохи пізніше.

Музей

Вхід до музею, де розташована Ставка – досить лаконічний. Тут немає жодної тогочасної символіки, портретів Адольфа Алоїзовича, певного привабливого антуражу абощо.

 

Натомість відразу позаду новоспорудженої будівлі музею – два великих кам’яних бюсти радянських діячів: Козицького та Тарнагородського, обидва – пов’язаних конкретно з Вінницею. Вони виконують тут роль не меморіалів, а гранітного сміття – їх покинули в “лігві фюрера” у процесі декомунізації після демонтажу з території Вінниці.

Декомунізація Вінниці: цифри, факти, постаті

 

Аби потрапити на територію меморіального комплексу потрібно заплатити 20 гривень та по 10 зі школярів або студентів. Екскурсія для груп коштує 100 гривень, фотозйомка – 20 гривень, відео – 30 гривень. 

Найперше заходимо до музею: тут нам проводять тривалу екскурсію в одному невеликому та доволі “бідному”, як для такого розпіареного місця, експозиційному залі.

В ньому можна побачити переважно фотографії часів Другої світової, концтабрів та полонених, світлини процесу спорудження Ставки та дерев’яного ящика з німецької шифрувальнної машини ”Енігма”.

       

Також тут є деякі трофеї від полонених німецьких офіцерів, знайдені на місці ставки рештки зброї та обмундирування нацистів, а ще – невелика гіпсова арт-інсталяція, що символізує тисячі загублених гітлерівцями життів полонених, які загинули під час будівництва “Вервольфу”.

          

Серед нових цікавих фактів, які нам вдалося довідатися з екскурсії, стало те, що саме на “Вервольфі” Адольф Гітлер почав втрачати здоровий ґлузд: інколи до фюрера сюди навіть викликали лікарів, адже його вже сильно лихоманило. Зрештою у 1943-му році, під Вінницею очільник Третього рейху підписав фатальну для Вермахту 45-ту директиву, якою розділив свої армій на три частини.

      

Як вважають історики, від цього Гітлера відмовляли усі його полководці, а як наслідок – німецька армія почала отримувати катастрофічні поразки, що стало початком кінця Бліцкригу та Третього рейху загалом.

Ставка та руїни бункерів

Зрештою ми таки виходимо на територію самої Ставки і перше, що помічаємо – величезні кам’яні брили, хаотично розкидані галявиною. Це – уламки одно з бункерів “Вервольфу”, підірваного нацистами після успішної контратаки на сталінські війська, які перед тим захопили Ставку.

   

Історики стверджують, що вибух був неймовірної сили – в якості вибухівки застосовували заряди авіабомб – в наслідок чого багатотонні уламки гранітного бункеру розкидало в радіусі 60-ти метрів. Старожили ж зазначають, що від вибуху на відстані 10 кілометрів у хатах лопалися шибки і навіть йшли тріщинами будівлі. Дивлячись на ці брили в це можна повірити.

   

За тим ми звертаємо увагу на дуже проріджену лісосмугу, що за руїнами: ще рік тому вона була значно більш густішою і справляла враження повноцінного лісу. Однак з цьогорічної весни тут почалася масова вирубка нібито соснового “сухостію”: лісники знищили понад 600 дерев, тож тепер за бункерним гранітом замість дерев переважно видно поле.

На ставці Гітлера «Вервольф» під Вінницею вирубали понад півтисячі дерев. ФОТО

   

Ці дерева тут висаджували ще німці, аби замаскувати всю територію ставки, котра налічувала понад 8  деревяних та гранітних споруд, три бункери, була надійно захищена есесівськими військами та прикривалася з повітря літака із захопленого гітлерівцями калинівського аеродрому. Додатково для безпеки та зв’язку з Вінниці до Берліну також спорудили пряме залізничне сполучення.

Проходимо повз вирубку і прямуємо до наступного бункеру – звісно, також знищеного. Від колись “зеленокоридорної” стежки тепер лишилися лише спогади. Тут також добряче порубали дерева, однак в їхній аварійності саме тут сумнівів значно менше: час від часу на шляху зустрічаються стовбури, котрі, вочевидь, впали самі.

До речі, сама дорога також викладена нацистами ще понад 70 років тому: де-не-де проглядаються залишки німецького асфальту. Далеко не всюди дорожнє покриття такого віку вітчизняного виробництва ще збереглося.

Найбільше вражають колодці, по яким колись пролягали телефонні кабелі, що напряму з’єднували Ставку з Берліном: на кілька метрів вглиб землі вони викладені цеглою, але за стільки років – жодним чином не осунулися. Справжня німецька якість.

Деякі тутешні екскурсоводи (які тепер виконують функцію охоронців) розповідали, що ці кабелі досі експлуатуються та перебувають на балансі “Укртелекому”. Ба більше: ніби-то саме за допомогою них досі спілкуються телефоном Порошенко та Меркель, продовжуючи традиції українсько-німецьких стосунків.

Таких байок на Вервольфі – сотні. Як і про вже згадані підземні “ядерні заводи”, так само підземні семиповерхові бункери, де нібито проводили досліди на людях, десятки тисяч жертв, котрі загинули під час спорудження Ставки і так далі. Свідчення відрізняються категорично навіть у самих працівників меморіального комплексу, не кажучи вже про решту як українських, так і зарубіжних істориків.

Подібні міфи інколи мають цілком реальні та досить сумні наслідки: так, працівники музею розповідають, що місцеві мешканці, переконані що під Ставкою лишаються залишки “ядерного заводу”, виступили категорично проти спорудження тут музею, зокрема – викопування котловану під фундамент. Селяни реально побоювалися неочікуваних “ядерних наслідків”, а тому в будівельників буквально летіло каміння та інші, не надто безпечні, предмети. Тож зрештою музей були змушені спорудити так-сяк, без глибокого фундаменту, – принаймні, так стверджують самі працівники музею.

   

Проминувши ще кілька руїн інших бункерів, знаходимо, мабуть, єдиний об’єкт ставки, який більш-менш зберігся до наших днів – басейн.

Він використовувався як пожежний резервуар: одного разу його нібито навіть застосовували за прямим призначенням. Однак за переказами, нацисти полюбляли в ньому купатися в спеку.

   

До речі, в басейні видно певний брак у німецькій якості: якщо вам вдасться застати його в сонячну погоду, коли там висохне уся дощова вода, на дні можна побачити великий слід німецького чобота, який будівельник лишили ще під час будівництва. Під час зйомки нам не пощастило – слід в бетоні перебував під водою.

Зрештою, це все “із цікавого”, що варто побачити на “Вервольфі”, якщо не брати до уваги звичайні інформаційні щити, які не привертають особливої уваги. Вже кілька років ходять розмови про можливі інтерактивні інсталяції на Ставці, зокрема й із застосуванням лазерних проекторів, однак поки все це лишається на рівні ідей.

   

Псевдо-“Вервольф”

Неподалік “Вервольфу” розташована ще одна атракція на цю ж тематику: імпровізований музей-кафе, частина з якого експонується просто неба. Це приватний музей, однак за кількістю та цікавістю експонатів він може позмагатися із, власне, “Вервольфом”, хоч деякі його артефакти і не автентичні та й не всі вони стосуються саме Ставки Гітлера.

Відразу при вході бачимо повнорозмірний макет німецького танку “Тигр”, манекен парашутиста, який “застряг”, приземляючись, кілька нібито зенітних гармат та майже повністю згнилі “скелети” старих німецьких автівок.

         

   

Тут же – щось на зразок ресторації з тематичними локаціями у наметах. Однак інтер’єр – якщо це можна так назвати – зроблений досить кустарно, зі щедрим використання монтажної піни.

 

Тут є “десантний”, “морський” та, навіть, “майданівський” намет: біля останнього поставили макети коктейлів Молотова.

         

Значно цікавіше всередині музею, а точніше – в експозиції приватної колекції. Вона розташована у приміщенні колишньої бази відпочинку, експонується у просторому залі.

За стилістикою колекція нагадує музей АвтоМотоРадіоТелетехніки “Владімір”, що у Вінниці на вулиці Соборній. Однак тут все ж ухил на військову тематику часів Другої світової.

     

Окрім зразків вже старовинної зброї – автоматів, кулеметів, гранат і снарядів – тут також є прапори та штандарти воюючих сторін, бюсти Сталіна, агітаційні листівки.

         

   

Цікаво було “вживу” побачити прообраз сучасних калькуляторів, радянську рахувальну механічну машинку “Фелікс М”

Але найбільше нас вразив справді унікальний експонат: протигаз для коня.

 

Екскурсоводка не розповідає майже нічого, неохоче відповідає на запитання, але інколи звертає увагу на цікаві деталі: наприклад, на той самий протигаз (ми б у життя не здогадалися, що ж то таке), а ще – на великі колеса від старовинних французьких гармат.

Як з’ясувалося, місцеві селяни, в яких знаходили такі артефакти, пізніше перероблювали їх на величезні люстри під стелі. Кажуть – виходили дуже красиві.

Чому в занепаді туристичний об’єкт зі світовим потенціалом?

Враження від візиту на Ставку загалом лишилися дуже неоднозначні. З одного боку – місце просякнуто пам’ятю історичних подій світового масштабу, це відчувається у певному магнетизмі цього місця, навіть містичності, якщо хочете. У той же час демонстрація важливості цього місця, його туристичної привабливості – практично на нулі, особливо що стосується “офіційного” меморіального комплексу. Складається враження, що ні працівникам музею, ні місцевій владі не надто цікаво розвивати місце, котре має, без перебільшення, потенціал світового рівня.

SS знову на “Вервольфі”: на ставці Гітлера під Вінницею відтворили бій 43-го року

З іншого боку кустарний, як-сяк зроблений приватний музей, попри явно непрофесійний підхід до створення таких локацій, хоча би намагається привабити туристів, влаштовуючи для них ті ж самі відпочинкові зони (в якому вони стані – то вже інше питання), однак намагаючись заробити кошти і затримати тут туриста якомога довше. Чому такий підхід не застосовують “господарі” автентичної Ставки – питання риторичне.

У будь-якому разі, “Вервольф” варто відвідати хоча би раз, аби побувати на місці, де Гітлер прийняв доленосні рішення. Рішення, які у наслідку зруйнували Третій Рейх і не дали поширитися нацизму на увесь світ. А ще, аби сказати собі: “Ех, як би тут могло бути все по-інакшому!”.

Фото Андрія Завертаного

Позначки: , , , , , , , , , , , , , , ,

Автор: Андрій Качор

Головний редактор Vежі

Поділитись публікацією
  • як би це місце в було десь в Німеччині, наприклад, його би за рік відвідало не один десяток тисяч людей