Сміх крізь сльози: у Вінниці бійці АТО розповіли, що таке «військовий гумор». ФОТО

Чи можливий гумор на війні? Чи можна подивитись на військові події, травми та нещастя під дещо комічним кутом? На ці питання сьогодні, 6 жовтня, відповідали на зустрічі «У пошуках українського Швейка», яку організували ГО «Вінницька європейська стратегія» та «Мольфар».

У невимушеній атмосфері за чаюванням, бійці, які повернулися із різних точок зони АТО, волонтери, активісти спілкувалися та обговорювали курйозні та веселі випадки своєї служби. Така зустріч стала частиною “Смайл Фесту”, який триває цього дня у Вінниці.

Перш ніж розпочати ділитися життєвими історіями, активістка «ВЄС» та одна із організаторів заходу Надія Сироватко розповіла, що без бійців, волонтерів, та їх щоденних подвигів фестивалю посмішок просто не було б.

  • У рамках нашого свята ми б хотіли подякувати вам і хотіли б, щоб і ви розповіли історії, які, мабуть, трапляються не з кожним, а лише з тими, хто вміє перебороти страх, невпевненність, навіть закинути кудись свою кар’єру і піти на передову захищати українців. Мій чоловік теж був на передовій і він сказав, що гумор дозволяє людині залишатися людиною.

У свою чергу Юлія Вотчер – керівниця «Молфару» – зазначила, що особисто не раз зустрічалася з хлопцями, які розповідали їй про веселі випадки. Тож якби бійці не сміялися навіть тоді, коли гірко і болить – було б дійсно важко.

  • Я на фронті зустріла Анатолія Пашиніна – російського актора, який служить на боці України у добровольчій армії. Була присутня при його телефонній розмові з мамою. Те, що він їй говорив абсолютно не відповідало дійсності, але розмова була приблизно така: «Да-да, конечно, мама. Не переживай, ботинки у меня почищены. Скажу правду – днем зубы не чищу, но утром и вечером – да, мама, три минуты. Мама, у нас в каждом номере есть обогреватель, выдали по два одеяла теплых. Но ты знаешь, как я люблю тепло? Поэтому я еще туда и спальничек подложил и мне очень уютно. У нас в 9-10 вечера уже отбой».

На зустрічі у “Молфарі” також був присутній Сергій Пантюк – український письменник, який розповів, що тема мами на війні – по-своєму унікальна, тому що водночас і болісна, і весела, і йому навіть доводилось певний час приховувати від своєї матері, що він пішов воювати на Схід у складі батальйону ОУН.

  • Я в 2014 році поїхав в Піски, а мені ж мати завжди регулярно дзвонить, щоб дізнатися як я взагалі. І я придумав історію, ніби поїхав у Карпати з коханкою і лише мати про це знає, то щоб нікому не розповідала. Минуло кілька днів в АТО, ми сиділи в окопі і щось їли, і звідкись береться телевізійна група. Вони бачать мене, радіють, що є сюжет, і починають знімати. Просять мене прочитати з окопу вірш. Десь ввечері дзвінок від мами і я знову кажу, що у мене все добре, відпочиваю в Карпатах. А за день чи два вона дзвонить і кричить, що мене там по телебаченню показують і вона знає, де я насправді, – посміхається письменник.

Олександр Вешелені розповів дещо детальніше про гумор на війні безпосередньо в літературі. Зокрема, познайомив присутніх із двома маловідомими героями – Іваном Цяпкою та Селепко Лавочкою. За його словами, найчастіше головні герої дещо комічні та ніби не на своєму місці.

  • Якщо проводити паралелі із сучасними зображенням героя на війні, то це «Точка Нуль» Артема Чеха, який і починає з того, що він письменник, журналіст і навіщо взагалі приїхав, що він може на цій війні? Як на мене, то жартувати про війну можна в умовно «мирні» часи, тому всі ці жарти доволі милі, але мають бути ті умови, в яких буде про що жартувати. І позитивну книжку про війну можна написати лише тоді, коли ти оминаєш усі моменти смерті, каліцтва, тому література досить делікатно працює з цією темою.

За тим, учасники почали ділитися власними життєвими ситуаціями. Зокрема Юлія Вотчер розповіла, що зустріла в АТО активного та веселого Олександра, який втратив ногу – підірвався на розтяжці. Однак, він жартував, що навіть у такій ситуації є певні переваги – швидше приймає душ, і треба на одну шкарпетку менше прати.

Леонід Гуменний, який вижив у Донецькому аеропорті, зауважив, що привід посміятися можна знайти де завгодно.

  • У нашому підрозділі були грузини, в одного була сильна контузія, а в таких випадках у людини варто забирати зброю. І ось хлопці намагаються у цього грузина її відібрати, а він погано говорив по-російськи і вчепився в автомат та кричав: «Я адекватний! Я адекватний!».
  • А коли я прийшов до тями, то відчув, що ремінець каски сильно перетягнув горло і голос у мене такий жалібний. Один із хлопців сидів поряд зі мною, курив, а над нами гатили танки. І ось я приходжу до тями і дуже захотів пити, то прошу у нього так жалібно: «Пити..», а він не розчув: «Що, курити?» І одразу дає мені сигарету. Я тоді чотири рази покурив і жодного не попив!

  • Ще було, коли нас евакуювали з аеропорту, то поранених передавали через невеликий отвір у заборі. Я отямився від болю і бачу, що всі навколо обличчя – чужі. Підіймаю голову, питаю хто вони і куди мене несуть, а в одного був незакріплений автомат, він нахиляється до мене і з розмаху прикладом в голову дає. Ну і я знову ліг, – посміхається Леонід.

АТОвець Вадим, який служив з 2014-2017 рік, розповів, що жарти на війні досить своєрідні. Тож тим, хто не пройшов війну, часто бувають незрозумілими. Зокрема, чи не найпоширенішим є саме чорний гумор, тому що бійці часто жартують на тему смерті.

  • Ще знаю, що приїздив до АТОВців один молодий хлопець – психолог, Родіон, хотів допомогти бійцям боротися зі стресом. Приїздить він, такий чистий, і тільки звертається із пропозицією до військових – як по ним починають стріляти. Ніхто особливо не був готовим, то пострибали хто в яку яму, аби заховатись. І ось лежить Родіон обличчям до солдата, труситься від брів до п’ят, і АТОвець йому: «Ну, що там? Розповідай. То як з тим стресом боротися?» – продовжила Юлія Вотчер. – Але після цього хлопці почали з більшою довірою ставитися до психолога.

Тему психологів на війні продовжив Володимир, який служив поблизу Красногорлівки та Мар’їнки. У 2015 році їм привезли психолога, який хоч і був колишнім військовим, але від служби був досить далеко.

  • Одного дня хтось вирішив почистити автомат у такій невеликій бетонній кімнаті, де ми спали. Поки чистив, то з автомата два патрони вилетіло і зрекошетили від стін і один пролетів прямо над психологом. Він «посивів» від штукатурки, яка зі стін осипалась.

За словами Володимира, в армії багато ситуацій побудовано на гуморі, адже в одному місці опиняються люди різного віку та досвіду і якщо хтось чогось не вміє – це завжди дещо кумедно виглядає.

  • Ще, до речі, чув історію, як військовий повертався чи з дому до АТО і заснув в автобусі, – продовжує Володимир.  – Так він проїхав усі блокпости – і наші, і їхні, і вийшов аж у Донецьку. Добре, що хоч встиг подзвонити і сказати, де опинився. Кажуть, що він був у формі, з українським прапором. Зрозуміло, що його взяли в полон і лише згодом обміняли.

Чимало розповідей протягом зустрічі починалися із веселого сміху, а закінчувались дещо ніяково, адже те, що з часом здається кумедним, насправді – трагедія як кожного окремого бійця та його родини, так і країни в цілому.

Ще один Вадим охороняв працівників СБУ, які проходили курси реабілітації в Краматорську, розповів про чоловіка, якого три рази обмінювали.

  • Він був «не нашої» зовнішності. Біля місця, де стояли «Карпати» він «прибився» до якоїсь молодиці, а наші хлопці побачили, що якийсь він чужий і говорить російською – здали його в СБУ. Ті, не розібравшись, обміняли його з сепаратистами на наших хлопців. Потім вже сепаратисти побачили, що він «не їх» і відправили назад. А у цього чоловіка ні документів при собі не було, він взагалі приїхав в Україну на заробітки чи з Узбекистану чи звідки…

Протягом години присутні обговорювали різноманітні ситуації які бачили, або про які чули. Час від часу навіть забували про чай та каву і жваво ділилися своїми історіями. Завдяки цьому вдалося побачити війну інакшу:  ту, де бійці посміхаються, незважаючи на те, що гумор тісно переплетений зі смертю.

Позначки: , , , , , , , , , ,

Автор: Дар'я Гоц

Поділитись публікацією