Шевченко, кава і “важкий, глибокий рок”

Цими днями вся країна вшановує Кобзаря. Шевченківські дні: 9-го – день народження, 10-го – день смерті митця. Звісно, усюди в державі відбулися офіційні урочисті урочистості.

У кожному місті та селищі 9-го березня чиновники найвищих рангів у першій половині дня – хто раніше, хто пізніше – сходяться до головного пам’ятника Тарасу Григоровичу. Кошики офіційних квітів, офіційні святі отці, делегації працівників бюджетної сфери та їхні учні, що тримають офіційні прапори.

Звісно, не обходиться без декламування поезій українського пророка, офіційного покладання квітів з масою телекамер або цифрових “мильниць”, якщо це більш сільська місцевість.

Я теж хотів пройти ближче до площі, у мене був весняний настрій погожого дня, а в руках – горнятко кави. Зрештою, я мав писати про це все репортаж.

Мене спинив муніципальний поліцейський вже поважного віку, який літературною російською мовою попросив з кавою до Тараса не йти. Попри те, що я трохи поспішав, все ж вирішив поцікавитися – чому?

  • Ну потому что нельзя.
  • А згідно якого закону, я перепрошую, чи, може, моральних норм?
  • При чем здесь это. Ви понимаете, молодой человек, что есть места и время, когда это уместно и когда нет. И вот в данный момент это… Вы что, не понимаете?

Я дещо розгубився відразу, але потім спробував уточнити:

  • Чому я не можу із закритим горнятком безалкогольної кави пройти до пам’ятника улюбленого поета в день його народження? Шевченко любив каву, якщо вже так.

На свій агрумент отримав контрудар в дусі “проживи, сколько я, и потом рассказывай”. Зрештою, це був поліцейський, хоч і муніципальний, але до нього підтягувалися колеги. Та й я вже надто поспішав, тож мусив акуратно поставити повне горнятко біля смітника і таки пройти ближче до офіційних заходів.

Довідка:

Кава згадується і в повісті “Близнецы”: “…он переправился через Днепр до восхода солнца, а в Бровары приехал к тому самому часу, как туркеня-смотрительша нраздувала в сенях на очаге огонь для кофейника. Выпивши за умеренную цену стакан кофе и взявши, тоже за умеренную цену, бутылочку броварського ликеру (изобретение той же туркени-смотрительши)…”

Джерело

Насправді, я розумів, чому він мене не пустив. Тому що день народження Шевченка дуже часто плутають з днем його смерті. Тож в обидва дні неодмінно треба бути офіційно сумним і бажано дещо жалобним. Попри весну і те, що поет таки народився.

Щоправда, у випадку Вінниці навіть грав оркестр із дуже самовідданим ударником і це було круто.

Але загалом всі ці урочистості на честь того самого Шевченка, який у папасі та з вусами і кобза поруч стоїть. Шевченка-кріпака і тужливого барда, який зрощує швидше страждання і трагедію українського народу, ніж волю та енергію. До такого не бажано йти з кавою і в принципі – з позитивним виразом обличчям.

Це не про нашого Шевченка, який відчайдуха, сміливий молодий поет, який надихає багатьох з нас і сьогодні. Шевченка, який академік, талановитий художник, тогочасний тусівщик, борець і улюбленець прекрасної статі. Сильний чоловік, який зміг вирватися з кріпацтва назустріч власній мрії та увійшов в історію.

“Справжні шевченкові смисли у багатьох його творах звучать як важкий глибокий рок, а не мелясна попса”
Іван Малкович, лауреат Шевченківської премї, 9 березня 2017-го року.

І каву він також любив.

Позначки: , , , , , ,

Автор: Андрій Качор

Головний редактор Vежі

Поділитись публікацією