Сарматське золото і коронація Жозефіни: у краєзнавчому відкрилася виставка коштовностей. ФОТО

Дорогоцінні ювелірні прикраси, предмети торевтики, парадна зброя та скарби з фондової збірки музею від Трипілля до Нової доби можна побачити на виставці в краєзнавчому музеї.

У малій виставковій залі Вінницького обласного краєзнавчого музею нещодавно розпочала роботу виставка «Коштовні сторінки історії Поділля». Триватиме вона до 19 червня, щоденно, крім понеділка з 11.00 до 17.00.

В невеличкій залі розміщено 10 вітрин із різними експонатами з фондової збірки раритетів музею. Тут можна побачити унікальну колекцію ювелірних прикрас та предметів розкоші від часів Трипілля до Нової доби.

Коли заходиш у невеличкий зал, то здається, що потрапляєш в ювелірний магазин, адже велику частину експозиції складають саме прикраси. Їх хочеться розглядати до найдрібніших деталей, яких у цих виробах, безумовно, безліч. Саме в цих деталях часто ховається історія.

Золото, срібло, бурштин, глина, мідь, бронза, «звірині деталі» на прикрасах та предметах вжитку, зброя та монети — усі ці предмети відтворюють минуле. Хоча, насправді, деякі прикраси виглядають неначе нові та сучасні. Напевно, саме стародавні мотиви й надихають сучасних ювелірів.

Серед представлених в експозиції коштовностей – найдавніші на Вінниччині прикраси-обереги з глини та міді часів трипільської культуриV-III тис. до н.е) та перші в Україні ювелірні вироби доби бронзи (XV-X ст. до н.е). У трипільських прикрасах відобразилися символи, пов‘язані з культами сонця та родючості. Окрім глиняних прикрас, є невеличка колекція цінних трипільських виробів з міді, знайдених в селі Уланівка Іллінецького району.

Якщо говорити про добу бронзи на території України, то важливою подією стало відкриття курганного могильника біля села Гордіївка Тростянецького району. Незважаючи на те, що майже всі кургани були пограбовані ще в давнину, в них ще знайдено чималу кількість прикрас із золота, бронзи, бурштину, а також бронзові та кістяні деталі кінської збруї, глиняний посуд. Всі речі, представлені на виставці дійсно вражають різноманітністю форм, багатством орнаменту та рівнем технології.

Найбільше у колекції різноманітних прикрас. Знайдені в Гордіївському могильнику золоті прикраси є одними із перших високохудожніх золотих ювелірних виробів України. В усіх групах курганів цього могильника знайдено речі середземноморського походження.


Діадема, скроневі кільця-підвіски, манжетоподібні браслети — ці вироби вражають тонкою роботою. Багато ювелірів могли б позаздрити такій делікатності.

Особливої уваги заслуговують предмети, які були знайдені під час розкопок давніх курганів знатних сарматів. Більшість прикрас, знайдених у похованнях сарматської знаті, виконані у «звіриному стилі».

Звіриний стиль — це поняття, поява якого повязана в першу чергу зі скіфами. Для них він був своєрідним виявом «зооморфізму» мислення, що пронизував всю матеріальну культуру. У сарматів ці вироби в свою чергу показували виключно високий соціальний статус.

В одному із Гордіївських курганів було відкрито поховання знатної сарматки. На виставці ви можете побачити золоті сережки у вигляді порожнистих фігурок коней. До основи сережок прикріплено ланцюжки, що закінчуються перлинами-намистинами та золотими дисками. Саме ця прикраса демонструє найважливіші символи для кочівників — сонце та кінь.

Ще одну унікальну прикрасу із колекції було знайдено у 1991 році під час розкопок кургану поблизу села Писарівка Ямпільського району. Це золоті сережки жриці, які мають вигляд звичайних кілець із замочками у вигляді петлі та гачечка з напаяною на дужку дротяною спіраллю.

Від знатних сарматок переходимо до сарматських можновладців, а саме до предметів знайдених в одному із курганів у селі Пороги Ямпільського району. Чудові римські амфори, численні золоті та срібні прикраси, дорога зброя та золота гривна — символ влади. Всі ці предмети «наштовхували» істориків на думку, що це був не просто знатний сармат, а цар.

Підтверджували цю думку і тамги — родові знаки сарматських вождів, які були зображені на деяких речах. Пошуки власника тамги привели дослідників до античного міста Ольвії, де в І столітті н.е. Карбували монети із зображенням сарматських «царів» Фарзоя та Інесмея. Виявилося, що родові знаки на цих монетах ідентичні до тамг поховання в Порогах, а це, в свою чергу дає можливість стверджувати, що похований знатний сармат є одним із «царів».

Можна побачити на виставці і зразки черняхівської археологічної культури. Наприклад, найпоширенішу прикрасу — фібулу, яку використовували для скріплення між собою верхніх частин одягу. Для заможних людей їх виготовляли зі срібла та золота, а для бідних — із бронзи. Срібні фібули, які представлені на виставці, знайдені в селі Курники Тиврівського району.

Поруч знаходяться срібні римські динарії.

Велику колекцію становлять прикраси, знайдені під час розкопок майстерні ювеліра V-VI століття в селі Бернашівка Могилів-Подільського району. 64 ливарні форми, в яких тоді могли виготовляти більше ста видів різних прикрас. Саме серед цих ливарних форм було знайдено першу в Європі форму для виливання пальчастих фібул.

З розкопок у селі Червоне Немирівського району до колекції музею потрапили срібні намистини, підвіски та гривна, яку вражають своєю красою.

Особливу роль серед експонатів відіграє натільний хрестик чотирирічної дитини, знайдений в селі Чортория Іллінецького району. На сьогоднішній день це найдавніший із відомих на Вінниччині індивідуальний предмет християнського культу.

Крім прикрас на виставці демонструється меч та парадний шолом доби високого середньовіччя. Ці предмети були не тільки військовими атрибутами, але й ознаками високого статусу їх власників.

Дуже велику колекцію становлять срібні речі XVII-XIX століття, знайдені у Вінниці в 1985 році під час будівельних робіт. Скарб нараховує 192 предмети вагою 31 кілограм. Тут багато столового срібла: виделки, ножі, таці, блюда та інші. Вироби вміло декоровані, на деяких зустрічаються зображення тварин, наприклад, коней.

Історики припускають, що цей скарб належав титулованим особам, оскільки на більшості предметів викарбувані монограми та герби, прикрашені дворянськими та графськими коронами. Ймовірно, він належав родині Грохольських, на що вказує присутня на більшості монограм літера G.

В музейну колекцію коштовного стародавнього срібла входять дуже різнопланові речі. Наприклад, срібна парадна булава, срібні шати до ікони «Богородиця з немовлям», виготовлені в 1864 році в Росії та виконані в техніці карбування і прикрашені стразами.

Також не можна оминути срібну скриньку, виготовлену в першій чверті ХІХ століття у Варшаві. На її кришці зображено сцену коронування Жозефіни Наполеоном.

Загалом виставка буде цікавою, як любителям коштовностей, так і поціновувачам стародавньої зброї. Хоча, якщо ви прийшли не з екскурсійною групою або без екскурсовода, то більше можете зрозуміти із програмки, яку можна придбати лише на вході, або просто розглядаючи вироби і написи до них.

Вартість вхідних квитків для дорослих –20 гривень, для дітей — 10. Екскурсійні групи можуть замовити екскурсію за 100 гривень з групи.

І не про виставку, а про працівників музею


Незважаючи, що виставка прекрасна та вражає тим, наскільки великий період історії вона охоплює, ми не можемо не сказати про працівників музею та дещо неприємний інцидент. При вході нас не попередили, що з рюкзаками не можна, якогось примітного напису на квитках чи на касі, ми не помітили. Пройшовши декілька залів, нам жоден із наглядачів нічого не сказав. Лише, коли ми дійшли до малої виставкової зали, нас попросили зняти рюкзак і залишити його, проте відповідальність за нього ніхто не збирався брати на себе, аргументуючи «в нас всюди камери». Згодом вже два охоронці і ще одна працівниця музею розповідали, що з рюкзаками не можна, але на питання чи є гардероб, камери схову і т.д, відповіли, що нема. Висновок один – якщо ви звичайний турист і вирішили по дорозі в готель зайти в музей, то думайте де залишити рюкзак, або просто сподівайтеся, що з нього нічого не пропаде. А ще не очікуйте, що вам пропонуватимуть екскурсію, якщо ви приїхали не з групою.

Фото Андрія Завертаного 

Позначки: , , , , , , , , , ,

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією