Прага і Хараре: вінницькі автори отримали перемогу у престижному літературному конкурсі “Гранослов”

Ольга Семиляк та Сергій Шкабара — письменниця та поет, легкість та серйозність, розповідь в етюдах, де існує безліч загадок та поезія, в якій можна простежити, як виникає голос. Саме ця творчість двох вінничан отримала перемогу у міжнародному літературному конкурсі «Гранослов».

Лише 4 квітня були оприлюднені результати конкурсу «Гранослов», який після тривалої перерви знову дає можливість молодим авторам видати книги за кошти НСПУ, а молоді вінницькі автори вже мріють про Нобелівську премію. Жартома, звичайно.

Гранослов –  найстарший в Україні літературний конкурс для молодих літераторів (започаткований 1991 року). За роки існування конкурсу в ньому взяло участь близько двох тисяч молодих літераторів, серед яких майже всі відомі письменники покоління «дев’яностників». Його переможцями свого часу були такі відомі нині письменники, як Сергій Жадан та Ірена Карпа.

Що Ольга, що Сергій отримали першу премію у своїх номінаціях: Ольга – у прозі, а Сергій – в поезії. Окрім перемоги, авторів об’єднує ще альма-матер — обоє закінчили Вінницький державний педагогічний університет і саме в університетські роки багато писали, що і вплинуло на становлення їх як авторів. Незважаючи на те, що Сергій наразі працює в Києві, саме за часів студентства він найбільше любив та читав поезію і саме в ті роки сформувалось коло авторів, до творчості яких він час від часу повертається.

«Проміння всередині флейти» – як виникає і формується голос 

На відміну від Ольги, Сергій вже не вперше виграє у літературних конкурсах і вже має поетичну збірку «Дихання риби». Декілька років поспіль поет подавав свою збірку на конкурс «Смолоскип», але отримував переважно третю премію, що не давало змоги надрукувати книгу.

  • Я зрозумів, що треба взяти інший керунок. Натрапив на інформацію, що «Гранослов» відродився після тривалої перерви, згадав, що багато моїх улюблених письменників були його лауреатами, і вирішив віднести рукопис. До речі, це було в останній день подачі. Я віддав усе на волю Божу, був готовий до будь-якого результату. Але щось усередині віщувало гарний фінал. Минулого року перемогу в цьому конкурсі отримав мій приятель Ігор Астапенко. І вже за кілька місяців вийшла його поетична книжка. Я побачив, що довкола премії гуртуються цікаві творчі особистості, яких я поважаю. Члени журі теж доволі відомі й прогресивні письменники, мені було цікаве їх враження від моїх віршів. Очевидно, вони прочитали їх уважно і правильно, – говорить Сергій.

Збірка поезій Сергія називається «Проміння всередині флейти» – це метафора з улюбленого власного вірша автора. До збірки увійдуть 60 текстів, які будуть скомпоновані у три розділи: «Шепіт», «Мелодія» та «Тиша».

  • Я намагався побудувати композицію таким чином, щоб можна було простежити, як виникає і формується голос, як він починає звучати, перетворюється на музику, а згодом затихає, бо осмислене мовчання — найбільш глибоке і промовисте, – розповідає поет.

Молоді вінницькі поети: хто вони? Частина перша: Девдера, Шкабара, Медведєва

Окрім поезії Сергій пише прозу, і не може сказати, що на даний момент саме поезія йому імпонує більше. Щоб зняти всі зайві питання та дещо розділити типажі та сприйняття світу поетів і прозаїків, він говорить:

  • Якось я натрапив у Жадана на дуже цікаву думку: “Доки ти цікавишся виключно собою, можеш писати хіба що поезію. Та й то хіба лише римовану. Для прози потрібні уважність і зосередженість на довколишньому”. Певно, я почав пильніше приглядатися до зовнішнього світу, і він виявився не менш цікавим, аніж мій власний. У поезії легко заховатися, там ти нічого не зобовязаний пояснювати. Натомість проза вимагає простоти і точності, якщо ти й послуговуєшся метафорою, то вона повинна бути доречною і точною. У ній присутня своя ритміка, образність, і наразі мені цікавіше працювати з ними.

Автор також розповідає, що поки не знає як буде «просувати» майбутню книгу, бо всі стратегії варто буде узгодити з видавцем, але він відкритий до комунікацій з читачами, презентацій та читань.

«Хтось, щоб зберегти тепле минуле робить фото, хтось знімає відео, а я от написала книжку»

Поки Сергій чекає стратегії від видавця, Ольга Семиляк вже шукає менеджера та планує отримати Нобелівську премію. Звичайно, все це жартома. Дівчина взагалі не очікувала на перемогу, бо досить скептично і прискіпливо ставиться до всього, що робить.

  • Можна все життя писати в «шухлядку», а потім в один момент звільнитися від страхів бути прочитаним і взяти участь у подібних конкурсах. Взагалі-то я давно хотіла спробувати свої сили, однак була невпевнена в тому, що моя писанина буде комусь цікавою. Але одного разу мені пощастило поспілкуватися із відомою письменницею і сценаристкою Ірен Роздобудько. Вона погодилася почитати мій рукопис. Її відповідь після ознайомлення з твором була позитивною, вона мені порадила ще над ним попрацювати і обов’язково надіслати на конкурс. Певно, це стало переломним моментом, – розповідає Ольга.

Цікаво й те, що Ольга до початку навчання в університеті писала в основному вірші, але на першому курсі їй це набридло і дівчина «перейшла» на етюди. Згодом етюди, як пазли, склалися у повноцінну історію.

  • Але, мабуть, свідомо я вирішила почати писати книжку десь наприкінці третього курсу. Чесно кажучи, майже до кінця своєї роботи над романом не знала, чим він закінчиться. Так професійні письменники, певно, не роблять. Але я довірилася своїм героям, які самі повели мене до розв’язки.

Ольга розповідає, що міні-роман «Куди покаже флюгер», який переміг на конкурсі, писався на університетських лавах у перервах між підготовкою до екзаменів, а до ладу дівчина його довела вже після закінчення вишу.

  • Це невеличкий роман з великою кількістю персонажів. Щось на кшталт карликової держави, де проживає багацько народу. Якщо говорити людською мовою, то твір тяжіє до психологічного роману, місцями до роману-притчі. Однак я назвала його більш скромно – «розповіддю в етюдах». У творі основна сюжетна лінія чергується з маленькими етюдами, які сюжетно не пов’язані з нею, але несуть додаткове навантаження. Це наче історія в історії. Коробка, в якій знаходиться ще одна коробка із загадкою.

Хтось, щоб зберегти тепле минуле робить фото, хтось знімає відео, а я от написала книжку. Отже, вона про молодість. А в молодості, як сказав один із моїх персонажів, може бути все. І навіть трішки магічного реалізму.

Це буде перша книга Ольги і дівчина говорить, що видати книгу — це поділитись своїми секретами. А вони у письменниці цікаві. На одному конкурсі вінничанка не збирається зупинятися і планує продовжувати свою письменницьку діяльність та брати участь в конкурсах.

  • Звичайно планую. З чогось же треба починати, щоб потім Нобелівську премію отримати. Ну, а якщо без жартів, то треба працювати. От коли напишу щось новеньке, то обов’язково візьму участь у подібних конкурсах.

Ольга жартома говорить, що вже відкриває вакансію персонального піар-менеджера.

  • Якщо ти відповідальний, творчий на всю голову, готовий працювати на волонтерських засадах, тоді «велком». А якщо серйозно, то час покаже як я працюватиму над промоцією своєї книги.

Що говорить журі?

До складу журі цього року увійшли 14 осіб, серед них – троє лауреатів Шевченківської премії, один член Шевченківського комітету, викладачі вузів з філологічних дисциплін, літературознавці, перекладачі тощо. Всі – письменники і члени НСПУ. Як повідомила Vежі секретарка НСПУ по роботі з молодими авторами Богдана Гайворонська, цей склад журі був справді зірковим. І поки молоді вінницькі автори лише думають про майбутні презентації, для них вже підготували декілька «виходів в світ»

  • 2 червня планується пишне нагородження переможців, у якому братиме участь наш партнер по Гранослову – Міністерство молоді та спорту. Вони фінансують видання книг чотирьом переможцям і зведеного альманаху кращих робіт. Уже плануємо запросити переможців на міжнародний фестиваль «Литаври», який організовує Тетяна Винник у Ніжині (восени). Думаю, буде актуально зробити презентацію кожної книги окремо на Банковій, 2 у Києві, але це вже за бажанням авторів, бо переможці розкидані по всій Україні, а один навіть живе у Варшаві, – розповідає Богдана Гайворонська.

Звичайно, ми поцікавились, що саме члени журі говорили про твори вінницьких переможців, тому публікуємо ексклюзивні коментарі, які, можливо, більше розкажуть чому саме ці автори отримали перемогу.

Дмитро Дроздовський, критик, літературознавець, перекладач, письменник, кандидат філологічних наук

«Проміння всередині флейти» — найкраща поетична добірка з тих, які читав. Справжня поезія: оригінальна, новаторська, метафорична, міріади свіжих образів. Формально також не маю зауважень. Відчуваю професійного поета,а не аматора. Цілком заслуговує і на перше місце. Жодна інша добірка, яку читав, не може дорівняти цій добірці”

Володимир Лис, лауреат Шевченківської премії:

«Куди покаже флюгер» – добре написаний оригінальний роман, справді психологічний, схожий на притчу. Твір про пошук молодою людиною (і людьми) свого життєвого шляху, про помилки і знахідки на цьому шляху, про свідомий і несвідомий вибір. Написаний гарною образною мовою, чимало висловів, порівнянь – готові афоризми. Правда, іноді мова переростає в надмірні красивості, але це легко поправити. Навіть коли головна героїня опиняється на Майдані, це описано природно, а не кон’юнктурно, як зараз часто буває. Її пошукам участі в подіях на Майдані хочеться вірити. Хоча є в творі всілякі постмодерністські штучки, посилання на модних авторів, філософів і т. д., твір виглядає досить самостійним і талановитим.

Богдана Гайворська також зазначила, що конкуренція у прозі була досить великою, тому вирішили видати дві книги, а от в поезії Сергій Шкабара «випередив інших кандидатів на голову». Окрім цього, для справедливої оцінки, всі учасники мали кодові імена за назвами столиць світу – Сергій Шкабара був Прагою, а Ольга Семиляк — Хараре.

Фото надані Ольгою Семиляк та Сергієм Шкабарою 

Позначки: , , , , , , , , ,

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією