«Невід’ємні» люди, лелеки та «просто» куби: у Вінниці відкрилась RE:візія

Яка вона «невід’ємність» у митців, що у ній схожого, а що відмінного? Як образи із життя перетікають на папір та який глибинний сенс можу ховатись у звичайних кубах та лелеках? Про це та багато іншого розповіли під час відкриття виставки «Невід’ємні» в рамках проекту «RE:візія».

Ігор Мельник, Сергій Декалюк та Соломія Ковтун, обєднані спільним проектом «Невідємні» представили свої роботи вчора, 24 квітня, в рамках проекту «RE:візія» в галереї ХХІ.

«Ре:візія» – проект, який щороку знайомить вінничан з різноманітними найкращими зразками культурних досягнень з різних регіонів України у сфері візуального мистецтва. Організаторами є Департамент культури Вінницької міської ради, ГО «Лабораторія актуальної творчості» та галерея ХХІ.

Офіційне відкриття затрималось приблизно на 30 хвилин, але до того часу ми та гості виставки (переважно учні мистецьких шкіл міста) мали змогу детально роздивитись роботи Ігоря Мельника, Сергія Декалюка та Соломії Ковтун, сфотографуватись біля них та посмакувати спеціально підготованими для них солодощами та соком.

Абсолютно спонтанно шум дітей зі школи мистецтв заповнюється музикою — це один із відвідувачів  сів грати на фортепіано. Як не дивно, це зовсім не заважало, а навпаки додавало виставці особливого шарму.

Експозицію умовно розділили на три частини. Перше, що кидається, коли заходиш в залу галереї, різнокольорові куби Соломії Ковтун. Художниця говорить, що не вкладала в них особливого сенсу, це просто певний стан.

  • Я раніше дуже часто малювала архітектуру і це, напевно, якесь тяжіння до такої форми. Взагалі краще за мене скажуть мої роботи. Їх кожен бачить та відчуває по-своєму, і мені це дуже цікаво, – розповідає Соломія.

Насправді у звичайних різнокольорових кубах кожен дійсно знаходить своє значення. Розпочинаючи із статичного та рівного, розвиваючись у вигнуті з великою кількістю вільного простору та завершуючи майже повним заповненням кубом полотна. Можливо ці куби, як і життя — змінюють свої нахили, колір та пластичність саме в залежності від подій та настрою.

  • Ця серія в мене набагато більша, а ці підбирались спеціально для виставки у Вінниці. Бачите, ось ці дві середні картини ніби доповнюють одне одного.

По ліву сторону знаходяться яскраві, різні на насичені кольорами роботи Сергія Декалюка. У його роботах немає нікого, окрім людей. Художник говорить, що для нього люди найважливіше і навіть міста та країни він пізнає саме по людях.

  • Мій проект називається «Прості речі» і його героями є прості люди. В своїх роботах я намагаюсь відкинути все зайве і показати мить прекрасного. Бачите, у мене ще дітей багато на роботах, бо діти — наше майбутнє.

Щодо різноманітності своїх робіт, які значно відрізняються тематикою та кольоровою палітрою від колег, то Сергій говорить, що цей проект нараховує більше робіт, але через невелике приміщення довелось вибрати декілька. До того ж роботи автора різних років — від 2007 до 2017, тому їх відрізняє і певна кольористика. Але спільним у них є чіткі лінії, чорний колір та, звичайно, люди.

  • Це все реальні люди. Ось дивіться, це моя дружина з дитиною, це просто вона в окулярах. А це мої друзі і я з ними. Це бабуся, яка продавала молоко біля нашого будинку. Кольори в моїх роботах – це також відчуття. Бабуся і молоко — це певний погляд на соціальну тему. Коли дитина народжується, перша її їжа — це молоко, а наші бабусі, щоб вижити мають також продавати молоко.

 

 

По праву сторону можна побачити роботи Ігоря Мельника, який і запропонував своїм колегам зробити цей проект. Лелеки на великих полотнах, які в залежності від навколишнього оточення, тобто кольору передають різних настрій — від сірого до містично-нічного синього та фіолетового. Проте, якщо хтось бачить в цих роботах лише звичайних лелек, то Ігор вклав у ці картини набагато більший сакральний зміст.

  • Це серія із проекту «Тотем», де я зображую лелек. Сама серія складається із 12 великих форматів, але тут представлено лише 5, це все залежить від середовища в якому ми «виставляємось».

  • Самі лелеки це уособлення чоловіка для мене, який за божим велінням мав викинути нечисть, яку він зібрав у мішок в море. Але людська цікавість завжди переважає, і відкривши цей мішок, він випустив всю нечисть на землю. Бог перетворив ту людину на лелеку і сказав: «Поки ти не визбираєш цю нечисть, я не перетворю тебе назад». Тому я закликаю кожного громадянина України, кожну людину боротись із тією нечистю, яка нас оточує, викорінювати її. Боротись із корупцією, із тим злом, бути правдивим в першу чергу з самим собою і лише тобі ми зможемо бути справжніми людьми. Ось про такі речі я говорю ось цими лелеками, – розповів Ігор.

Приблизно через 30 хвилин, коли деякі діти пішли блукати по галереї, а деякі просто розмовляли та їли печиво із соком, Сергій Никитюк, попри запізнення директора департаменту культури Вінницької міської ради, вирішив розпочати виставку та розказав більше історію самого проекту Rе:візія. Митець розповів, що вперше проект відбувався у 2011 році і за цей період він жодного разу не змінював локацію.

  • Що таке ревізія? Це саме перевірка, що є цікавого у різних містах України в сфері сучасного візуального мистецтва,розкрив значення назви проекту художник.

Олександр розповів про відомих митців, які були учасниками ревізії та які різноманітні проекти та майстер-класи відбулись у минулі роки. Це була 15-хвилинна міні-екскурсія в минулі «Ревізії», які були абсолютно різними, як і за наповненням та і за насиченістю програми.

Так як на виставці були переважно школярі, то деякі слухали уважно, а деякі тихенько перемовлялись про своє особисте.
Згодом відвідувачі таки дочекались директора департаменту культури Вінницької міської ради Максима Філанчука.

  • Ви знаєте, я завжди радію душею і серцем, коли потрапляю до цієї місцини. Але саме тут в цій місцині зароджуються та народжуються великі, прекрасні проекти. Сьогодні новий етап, новий виток у розвитку великого мистецтва , – привітав всіх присутніх із стартом проекту чиновник.

Саме після його слів відвідувачі мали змогу познайомитись вже безпосередньо із учасниками виставки.

  • Для мене було цікаво показати львівську школу, її широкі горизонти, оскільки кожен художник є різним та індивідуальним, нам було цікаво показати та поєднати ті три етапи творчості художників. Ми працюємо в різних манерах та жанрах, але нашим невід‘ємним є саме львівська школа, яка відрізняється від київської та харківської, – сказав художник Ігор Мельник, яке є куратором проекту «Невідємні».

Після офіційного відкриття Сергій Никитюк запропонував всім відсутнім «поговорити однією мовою» та долучитись до творення спільної картини разом із митцями. Спочатку діти соромились і не підходили, але незабаром вже майже всі обрали собі пензлик і виводили лінії.

  • Я дуже люблю малювати руками, відчувати фарбу та полотно, – говорить Соломія Ковтун та вимальовує на полотні плавні лінії.

Щоправда, діти більше віддавали перевагу малюванню пензликами і кожен намагався додати свої кольори в спільну роботу. Здавалось, що біля полотна зібрався маленький мурашник. Митці на певний час віддали картину повністю у розпорядження маленьких колег.

Згодом, для завершення роботи та надання їй більших сенсів приступили Ігор Мельник та Сергій Декалюк. Із різнокольорового полотна дітей почали вималюватись люди та квіти, що властиво митцям. У Сергія — люди, у Ігоря — більше тяжіння до природи.

Але її не можна було уявно поділити на два — ці частини складали одне невідємне полотно, у яке згодом додались ще декілька штрихів. А результат вінничани зможуть побачити в галереї ще до 4 травня.

Фото Андрія Завертаного , останні з малювання картини – Марини Однорог

Позначки: , , , , , , , , , , , , , , ,

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією