Не бути Ангелою Меркель: як інакше жінки в інших країнах досягають рівності в політиці

Жінки у політиці долають незлічені виклики у різних країнах, які водночас і далекі, і близькі українським реаліям – з точки зору традицій, стереотипів, проблем та шляхів їх вирішення.

Якою має бути жінка-політик, аби успішно займатися сім’єю, професійною діяльністю і політикою – і все це одночасно? Як досягати гендерного балансу і заохочувати жінок працювати у царині політики, не уподібнюючись поведінкою до чоловіків? Яку, зрештою, роль останні відіграють у встановлені паритету жінок та чоловіків у політичному житті? Чи глобальні Цілі сталого розвитку, прийняті усіма країнами-членами ООН, імплементують на місцях? Про це журналіст VежА спілкувалася із міжнародними учасниками тренінгу «Місцеві політичні лідери – зміцнення потенціалу жінок у політиці», котрий днями відбувся у Вінниці.

«Very nice»: у Вінниці жінки з 8 країн світу вчаться бути політикинями

Сербія

Учасник тренінгу із Сербії, Вукота Яксік, вбачає багато плюсів у залученні жінок до політичного життя країни. Наприклад, жінки звертають більше уваги на деталі, ніж чоловіки, які переважно візіонери. Все ж проблема у тому, що жінки не цікавляться політикою. Вони більшою мірою стежать за політичними справами державного рівня, проте локальною та регіональною політикою цікавляться значно менше.

Під час екскурсії вінницьким “Прозорим офісом”

Як це вирішити? Вукота вважає, що в Сербії, як і в багатьох інших країнах, бракує рольових моделей, тобто необхідні гарні приклади жінок у політиці, на яких хотілося б рівнятися і з якими жіноче населення могло би себе ідентифікувати. Можливо наступним прем’єр-міністром стане жінка, адже зараз у Сербії вже є 5 міністрів жінок. Але, на його думку, проблема ще й у тому, що жінки у політиці поводяться як чоловіки. Можливо й тому складається враження, що для успішної діяльності в цій галузі жіночність не вітається. Це також пов’язано із тим, що виборці прагнуть бачити сильних політиків, здатних приймати рішення. А ще політика для багатьох – це синонім до слова «корупція», а жінки, на його думку, менш схильні до корупції і тому, можливо, не бажають бути причетними до політичних авантюр.

Індія

В Індії, як зазначила Сумітра Чандель, суспільство патріархальне – звідси і проблеми з участю жінок у політиці, оскільки традиційно вони повинні займатися сім’єю і домашніми справами. Це поступово змінюється, проте раніше поширеною була практика, коли жінки входили до складу муніципальних органів влади, але їхні чоловіки приймали за них рішення на основі так званих «довіреностей». Зараз є досить прогресивні міста, де освіченість жінок складає 80% і подібна практика більше не зустрічається. З 1995 року 74-а поправка до Конституції Індії обумовлює надання однієї третьої місць в муніципальних органах влади жінкам, що почало приносити плоди згодом, після 2-3 виборів.

Індонезія

Як розповіла Сіті Чадія із Індонезії, в країні функціонує система квот на національному, регіональному та місцевому рівнях. У реальності, жінки у політиці складають 16% на регіональному рівні та 14% на місцевому. Зацікавленість політикою серед жінок низька, тому досягнути 30% політичним партіям є вкрай важко. Що не зробиш, аби перемогти у виборах: «креативний підхід», до якого вдаються партії, часто зводиться до того, що жінок «наймають» до її складу. При цьому бажаною цільовою аудиторією в процесі рекрутингу є мало освічені жінки, яких використовують, аби дотриматися принципу квотування.

 

Швеція

Приклад Швеції в питаннях репрезентації жінок виглядає чи не найбільш взірцевим – в уряді очільниками міністерств стали 12 жінок і 12 чоловіків, тож зустріти жінку на головуючих посадах та серед політичних лідерів – не дивина. Анна Сібінська, яка є ментором проекту, також розповіла, що партія соціал-демократів започаткувала традицію, за якою у  формуванні партійних списків  дотримуються конкретного правила – жінки чергуються із чоловіками. Зараз у Швеції  на часі інше питання – чому серед членів правління компаніями всього 20% жінок на керівних посадах? 3-4 роки тому уряд постановив, що ситуацію слід змінити і якщо це не відбудеться за ініціативи компаній, то і в їхньому випадку також будуть впроваджені квоти.

 

Боснія і Герцеговина

У Боснії і Герцеговині за законом мінімум жінок для формування партійних списків становить 40%, при цьому найболісніша проблема в тому, що після виборів жінки залишаються у списках, але на керівні посади не призначаються, тобто від партій вони не отримують підтримки. Також жінки не отримують достатньо підтримки від самого суспільства, яке повинно мотивувати жінок бути більш активними та вірити у власні сили.

Отже, на законодавчому рівні – у жінок є можливість стати політиками, але в результаті – бажаючих менше, ніж хотілось би. В даному випадку, зазначає Свєтлана Замбоні, є потреба у роботі всередині партій над зміцненням потенціалу жінок.

Інший аспект рівномірного представництва жінок і чоловіків у Боснії та Герцоговині – те, що 51% складає жіноче населення, але зрештою більше чоловіків обирають як політиків, тобто жінки не голосують за жінок. Таким чином, є потреба на всіх рівнях працювати з населенням, аби його «розбудити» і показати, що означає успішна жінка. Жінки дбають про свої сім’ї, що є складною організаційною одиницею, тому так само успішно вони можуть управляти суспільними справами на місцевому, регіональному та національному рівнях.

Позитивні приклади жінок у політиці відіграють важливу роль у формуванні бачення ролі жінок. Свєтлана у своїй діяльності намагається привертати увагу чиновників до того, що жінок часто запрошують до складу правління освітніх закладів на волонтерських засадах, в той час як керівні посади у великих компаніях чи органах публічної влади обіймають все ж чоловіки. На її думку, чоловіки деякою мірою почуваються у небезпеці, оскільки якщо жінка будує кар’єру і займає високі посади – означає, що на одного чоловіка менше має цю можливість. У питаннях збалансованого представництва жінок у політиці, учасниця тренінгу із Боснії та Герцоговини зазначила, що основна боротьба саме за рівність, а не за домінацію. Для досягнення цього балансу, треба співпрацювати, а не протистояти один одному.

У 2015 році Генеральна Асамблея ООН прийняла амбітний план глобального розвитку та трансформації світу до 2030 року – Цілі Сталого Розвитку (Sustainable Development Goals). Ціль №5 стосується досягнення гендерної рівності, тобто надання жінкам і дівчатам рівного доступу до освіти, охорони здоров’я, гідної праці, а також представництва в політичних і економічних процесах та прийнятті рішень. На питання, як ця глобальна стратегія впроваджується у країнах, з яких походять учасники тренінгу, більшість відповіла, що офіційно Цілі сталого розвитку держави затвердили, але практичного застосування вони ще не знаходять на місцях. Тому учасники під час тренінгу працювали над планом дій на національному рівні, аби красиві формулювання втілювалися у конкретні зміни.

Позначки: , , , , , , , , , , , , , ,

Автор: Інна Сандюк

Позаштатний журналіст

Поділитись публікацією