Колінс Нгаха: від Камеруну до Вінниці. Історія капітана вінницької «Ниви-В»

Стратег, душа компанії, «Колюня», футболіст та водночас – трішки співак – усе це про тепер вже колишнього камерунця, а тепер – вінничанина, капітана команди «Нива-В» Колінса Нгаху.

VежА вирішила поспілкуватись із чоловіком, який став першим представником Камеруну, котрому вдалося отримати на Вінниччині українське громадянство. Та перед інтерв’ю ми прийшли на матч, аби поспостерігати за грою Колінса.

Про «Колюню»

Попри зливу, на стадіоні – купа народу. Вболівальники вінницької «Ниви» несамовито горлають «оле-оле» та інші футбольні девізи, доки на полі точиться поєдинок вінничан та гостей з Хмельницька.

  

Під час другого тайму вінницькі ультрас, радіючи забитому голу, запалили фаєри та димові шашки. Трибуни та поле поглинув дим. Гру було призупинено, на стадіон викликали пожежних та поліцію. Втім за 10 хвилин арбітр дозволив продовжити гру.

Колінса на полі помітно одразу. І не тільки через колір шкіри. Саме Нгаха постійно «гасає» полем, зосереджено слідкує за м’ячем, лише іноді озирається на трибуни.

Чоловіки з цигаркою у зубах, жінки із дітьми на руках та навіть маленькі хлопчаки-фанати – усі вони часто вигукують фрази, що містять «Коля, Колюня» та заклики «мочити» суперників та ще щось на кшталт того.

Як розповів Vежі Колінс, він займався футболом, скільки себе пам’ятає: у Камеруні грав у професійній команді, а переїжджаючи до Вінниці, одразу знав – поєднуватиме навчання та футбольну кар’єру. Втім, в Україні Колінс також встиг пограти за команди Прем’єр-ліги «Зоря» (Луганськ) та першої ліги «Сталь» (Алчевськ).

Про Україну

Рідна мова футболіста – французька, зараз Колінс доволі добре говорить російською та вже тривалий час вивчає українську.

Як Ви взагалі потрапили в Україну? І чому – саме Вінниця?

  • Випадково: 2002 року в Камеруні я познайомився із людьми, друзі яких мали родичів у Вінниці. Я саме хотів вступити до університету в Європі, бо тоді в Камеруні було всього два вузи. Відтак, я спочатку обговорив реалії із тим камерунцем у Вінниці, оформив візу, прилетів та вступив до політехнічного.

І як Ви пристосовувалися? Ви ж зовсім не володіли мовою – ні українською, ні російською?

  • Ні, ми рік вивчали російську на підготовчому факультеті, спочатку було дуже важко, бо моя рідна мова – французька, і це зовсім інший алфавіт – латиниця. У той же час, процес вивчення був цікавим і можна зробити висновок, що мені все далося доволі легко.

Завжди цікаво, що першим помічають в Україні іноземці. Які Ваші були перші враження?

  • Коли я летів сюди, у літаку камерунець говорив чи то російською, чи українською. І в мене просто в голові не вкладалося, як це взагалі можливо – говорити настільки важкі та заплутані речення. Потім, коли вже літак йшов на посадку, я визирнув у вікно і побачив, що усе – повністю біле. А я прилетів 12 листопада і це був перший сніг. І я подумав: «А тут взагалі люди живуть?». Отак мені запам’ятався перший день в Україні.

Чи помітили якусь різницю у менталітетах – Камеруну та України?

  • Мені пощастило, що я тут познайомився із дуже відкритими людьми, готовими завжди прийти на допомогу. І на тому ж підготовчому факультеті викладачка російської мови ставилася до нас, як до своїх власних дітей. Тож, думаю, мені пощастило і я одразу налаштувався на те, що тут мені раді.

Про родину

Колінсу Україна та Вінниця зокрема також сподобалися. Адже за 15 років він встиг одружитися, виростити двох синів, стати капітаном вінницької «Ниви», здобути українське громадянство.

Втім, батьки футболіста залишились жити у Камеруні. Колінс через це переймається: його матір ще жодного разу не бачила на власні очі онуків.

  • Це доволі великий мінус, що близькі родичі ніколи не бачились. Я сподіваюсь, що найближчим часом це вдасться виправити.

Розповідаючи про свою дружину, Юлію, Колінс «на очах» змінюється – його обличчя стає лагіднішим.

Як Ви зустріли свою дружину?

  • Мені здається, так як і всі футболісти зустрічають своїх дівчат, дружин.

Вона була Вашою фанаткою?

  • Ні, це був клуб і дискотека, – говорить Колінс та одразу пояснює: – Футболісти – люди так, дещо замкнуті у собі, трішки сором’язливі. Бо в нас – свій світ, футбольний, чоловічий колектив, розмови більше також точаться навколо футболу. Людина, яка у футболі – зазвичай займається тільки ним. Тому часто їм немає коли знайомитись. А ось після гри, коли щось відзначають чи відпочивають, то тоді вже. Можливо, зараз щось і змінилось завдяки соціальним мережам, але принаймні тоді було так. Це було на святкуванні дня народження спільного друга. Ми потім зустрічалися понад три роки, і 2007-го одружились.

А як Юля ставилася до того, що Ви – з іншої країни?

  • Мені здається, спочатку їй було просто цікаво. А потім усе переросло у серйозні відносини. І закрутилося.

Й справді – закрутилося. Старшому сину Колінса, Івану – майже десять, молодшому, Крістіану – чотири роки.

  • Ваня без м’яча вже себе не уявляє, доволі гарно грає, форвард, багато забиває і вже має титули та нагороди на різних турнірах. Він займається зараз у «Прем’єр-Ниві», про нього багато гарних відгуків від тренера Павла Касанова, – пишається Колінс та з усмішкою додає: – Він дуже перспективний хлопчик, але до тата йому поки далеко. А ось Крістіан – кардинально відрізняється від Вані: він любить потанцювати.

А чим, окрім футболу, Ви ще цікавитесь? 

  • Дуже люблю музику. Колись навіть співав, навіть якийсь альбом випускав. Але тепер вже просто немає часу на це. Для мене зараз головне – родина і моя команда.

Про футбол у Вінниці

Та окрім власних дітей, Колінс взявся за «виховання чужих»: відкрив футбольну школу Colins Football Academy для діток віком від 3 до 7 років, у якій юних спортсменів навчають основам футболу. Наразі діти тренуються на орендованому відкритому майданчику біля гімназії «Дельфін», та вже із 1 жовтня Колінс діти зможуть тренуватись у приміщенні гімназії.

А як взагалі із дитячим футболом у Вінниці?

  • Коли у місті є професійна команда, то діти бачать, на кого їм рівнятися. Ми хочемо цього досягати, ставати кращими постійно. Можна сказати, в області є багато молоді, яка в перспективі може стати частиною «Ниви», частина з них вже тренується із нами.

А дорослих тренуєте?

  • Ну трохи, періодично консультую дорослу команду на першість області – ФК «Інтер-Фенікс». Для мене важливим зараз є проект із дітьми, бо вони – наше майбутнє.

Як Ви оцінюєте позицію «Ниви» на всеукраїнському рівні?

  • Команду відродили рік тому, зокрема і завдяки її президенту, Василю Вовку. До того у Вінниці чотири роки не було професійного футболу. А Вінниця – прекрасне місто, яке просто не може залишитись без цього спорту. Є недоліки, проблеми, зокрема з інфраструктурою: в нас штучне покриття на полі, в той ж час часто ми їздимо змагатись на поля із натуральним. А це значить, що і відскок м’яча інший, і рухатися потрібно інакше, різні навантаження на суглоби, бо штучна поверхня більш травмонебезпечна. Врешті – футболісти звикають до одного, а на виїзді потрібно швидко перелаштовуватись на інше.
  • Ми вдячні за існуюче поле, втім хотілося б виступати на натуральному газоні, наприклад на Центральному стадіоні. Чому ми досі не можемо цього робити – питання радше до чиновників. Лише кілька разів мали змогу тренуватися на «Локомотиві» перед виїзними змаганнями, це звичайно, вже якесь досягнення. Екіпіровка, зарплати, фінансування поїздок на змагання – все добре. Але ще краще було б «підтягнути» ігрове поле, тренувальне, базу для футболістів. Тобто, всі молодці та прагнути є до чого.

Про паспорт

Все ж, повернемось до того, як Вам вдалося отримати український паспорт, незважаючи на те, що в Україні немає посольства Камеруну. Взагалі у міграційній службі сказали, що Ви їм стали майже рідним за весь той час, що збирали довідки та намагалися оформити паспорт.

Фото – Вінницька обласна рада

  • Так, справді. У Вінниці мені намагалися йти назустріч, розуміючи, що я живу в Україні 15 років і, не хочу здатися нескромним, та я – публічна людина та роблю певний внесок у вінницький футбол. Усі документи я зібрав, проблемою була тільки довідка про вихід із громадянства Камеруну. Бо найближче камерунське посольство – у Москві. Взагалі в Камеруні – бюрократія жорстка, по сто разів треба ходити за кожним папірцем, боротися. Мені видали тимчасовий український паспорт ще 2015 року і з того часу я починав робити цю довідку, кидав, знову починав. Врешті, з горем навпіл мені вдалося усе владнати в телефонному режимі.

Різали російський паспорт і рятувалися від розшуку: як на Вінниччині іноземці отримують громадянство України

А як Ви сприйняли, що паспорт Вам видавали в урочисті обстановці (на вручення до Колінса власною персоною приїхав начальник Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області Борис Наливайко)?

  • Та для мене це було подвійним шоком – що нарешті отримав, і що вітати мене приїхав сам Борис Наливайко. про це написали в багатьох інтернет-ресурсах, футбольних сайтах – прямо «новина року» якась сталася. Тож, тепер все – я повноцінний український громадянин, можу ходити навіть голосувати.

Про Вінницю

Вітаємо ще раз із цим. Тож як повноцінний громадянин України – як Ви оцінюєте місто, в якому живете? Що б хотіли в ньому змінити, додати чи відняти?

  • Інфраструктура – будівлі, транспорт та дорожні розв’язки – доволі зручно, і покращується щороку. Але хотілося б більше спортивних та зокрема футбольних шкіл для дітей. Бо діток багато, та часто їм просто не вистачає місця для занять спортом. Здоровий спосіб життя – запорука успіху країни. А ще – ціни. Вінниця поступово стала дорогим містом, хоча це, певно, сталося по всій країні. Сподіваюся, все у нас буде добре. Бо місто гарне – тут можна розвиватися.

Фото Андрія Завертаного, автора  та зі сторінки Колінса Нгахи у соціальній мережі

Позначки: , , , , , , , , , , ,

Автор: Юлія Плахтій

Журналіст

Поділитись публікацією