Дві сторони однієї Вежі: що всередині головного символу Вінниці?

«Доброго дня! Це VежА, пишемо зараз про…вежу…» – саме так починалась більшість наших телефонних та особистих розмов, аби підготувати цей матеріал. І хоча за понад сто років про вінницьку башту було написано чимало, однак ми вирішили зробити і свій внесок та розповісти більше про сьогодення одного із символів Вінниці та про роботу людей, які тут працюють.

Збудована вежа була у 1912 році за проектом Григорія Артинова. Спершу вона використовувалась як водонапірна споруда, яка постачала воду у різні райони міста і виконувала свою функцію до 1920-х років. У роки війни вежа була пунктом спостереження. На ній досі видно сліди від радянських снарядів, якими намагалися вибити з башти німецького солдата-коректувальника під час визволення Вінниці. Після війни вежа стала житловим будинком, де отримали квартири працівники тогочасного «Водоканалу».

Водонапірна вежа… без води: музей у Вежі Артинова працює в “сухому” режимі

Вінницька вежа у 1920-ті роки

У 70-ті роки споруду навіть хотіли знести, адже вона не вписувалась у «социалистический облик города». Однак, тоді історики, культорологи та краєзнавці відстояли вінницьку вежу.

1950-60-ті роки

На початку 80-х років башту реконструювали. За декілька років у ній з’явився «Музей бойової та революційної слави міста Вінниці», де вшанували героїв, чиї імена зараз на меморіалі біля Вічного вогню. У 1993 році було вирішено дещо змінити тематику музею. З того часу і донині у вежі працює «Музей пам’яті», який вшановує воїнів-афганців. У 2010 році у музею з’явилися сусіди – «Подільський туристичний центр», який розташувався з іншої сторони вежі. Наразі один із символів міста знаходиться на балансі міської ради.

Ми вирішили більше дізнатися про сьогодення символу Вінниці та розповісти чим займається турцентр, на що можна подивитися у музеї і які перетворення можуть чекати на вежу вже незабаром.

ПОДІЛЬСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ЦЕНТР

Як розповів Vежі директор турцентру Володимир Ходацький, щойно туристи приїжджають до Вінниці – одразу йдуть до вежі, аби отримати безкоштовну карту чи інформаційні буклети про місто. Окремі «філіали» туристичного центру знаходяться також на залізничному вокзалі та на Європейській площі.

  • Незважаючи на не найкраще фінансове становище громадян, кількість туристів постійно збільшується, – розповідає Володимир Ходацький. – Орієнтовно десь мільйон туристів приїжджають до Вінниці. Лише у не сезонний період ми приймаємо близько 200 осіб на день.

Останні роки офіційно туристичний сезон у Вінниці стартує із початком роботи нового сезону фонтану Рошен. Однак, не лише фонтаном приймає місто гостей.

  • Однозначно Фонтан найпопулярніше місце. Але ще є музей Пирогова. Наприклад Ставка Гітлера на надто користується попитом взимку, але влітку їздять групами, десь по 10-15 автобусів. На сьогодні у нас замовляють екскурсії вулицею Космонавтів – людям цікаво саме як йде будівництво і що буде у майбутньому. Ми навіть трохи привідкриваємо завісу та розповідаємо які фігури там будуть, фонтанчики. Вже декілька місяців ходять такі групи. Зазвичай екскурсії у нас платні, але для громадських організацій або, наприклад, раз в місяць робимо безкоштовні екскурсії для студентів та всіх бажаючих – на нашому сайті є така інформація. Людям з інвалідністю та дитячим організаціям проводимо екскурсії також безкоштовно.

Приміщення турцентру у вежі – це одна невелика кімната, де можуть розташуватися до чотирьох працівників, хоча уся «команда» налічує понад 20 осіб. Вони не лише роздають туристам буклети та карти, центр надає ще й низку інших послуг:

  • Проект «Шлюб за добу» – можливість розписатися не у звичному РАЦСі, а на набережній, приміщенні місквиконкому, готелі «Франція» та, звичайно, – у вежі.
  • Оформлення картки ISIC – міжніродне студентське посвідчення, яке дає змогу користуватися знижками та студентськими пільгами по всьому світу.
  • Пазл «Вежа» – розробили макет дерев’яної об’ємної фігури башти, які, за словами Володимира Ходацького, замовляли навіть до Ізраїлю, Кот-д’Івуару та інших країн Африки.
  • Співпарця із д’юті-фрі вінницького аеропорту.

  • Ось бачите, дзвоники у нас продаються, – продовжує своєрідну екскурсію турцентром Володимир Ходацький. – Це діти з інвалідністю нам їх розмальовують. Ми, звичайно, ці дзвоники продаємо і вирученими коштами допомагаємо цим діткам. Наприклад, минулого року вони не захотіли щоб їм щось купували, але просили, щоб ми їх вивезли на природу. Ми таке вже двічі робили, дуже гарно і діткам сподобалось. У нас навіть є грамоти із подякою від них.

Вінницька вежа знаходиться на балансі вінницької міської ради і незважаючи на те, що працівникам турцентру хотілося б вже пофарбувати будівлю та привести до гарного історичного вигляду, однак для цього необхідно отримати чимало узгоджень.

  • До того ж бачите, вежа у нас трохи пофарбована вандалами. Якщо ви подивитесь на це фото 1961 року, то там вже дідусі цих вандалів фарбували вежу. З роками хулігани змінюються, а фарба на вежі лишається.

  • І дах був іншим, годинник був із самого верху, але ми його дещо опустили та змінили механізм. До того часу годинник не працював, але ми відремонтували і тепер обслуговуємо. Історично, звичайно, годинник мав би бути зверху. Навіть у 1911 році було зупинено будівництво – чекали годинник із так званим «добрим механізмом», його виготовляли у Швейцарії. Наразі годинник залишився таким самим, як був колись. Минулого року ми годинник фарбували та лагодили, обслуговуємо його за кошти, які заробляємо у «центрі».

Сьогодні годинник вінницької вежі має діаметр близько 3,5 метрів, а величина стрілок понад півтора метри. Обслуговувати такий годинник непросто, час від часу навіть запрошують львівського майстра, який комплексно оглядає механізм. До речі, з моменту встановлення годинник на вежі майже не змінювався, але 12 років тому механіку замінили на кварц. Це було потрібно зробити у зв’язку зі зношеністю самого механізму. Постійне налаштування забезепечують самі працівники «Подільського туристично-інформаційного центру». Роблять це через спеціальний комп’ютер.

Володимир Ходацький розповів, що працівники турцентру також опікуються станом усієї Європейської площі та набережної Рошен. За його словами, він щоранку обходить дерева на площі та дивитись чи не пошкодили за ніч лавки чи урни. Якщо таке стається – намагаються оперативно відремонтувати. Також саджають квіти, хоча Володимир Ходацький переконаний, що їх швидко покрадуть, а клумби приведуть до занедбаного вигляду.

  • Цього року посадили 200 кущів троянд. Дерева будемо нові висаджувати. Минулого року спеціально замовляли блакитні тюльпани, тільки вони у нас «не прижилися» – зіпсували вінничани. Мабуть, дівчатам своїм зривали. Ось посадили червоні, то до них менше чіпляються.  На день Європи будуть новинки, але я поки що триматиму їх у таємниці. Якщо прийдете, то побачите, це будуть дуже цікаві розробки, які будуть лише у нас і більше ніде.
  • А ось тут у нас мешканці розпочали змагання між собою, до речі, – продовжує Володимир Ходацький. –  Ось цей будинок посадив троянди, ще планують ірис садити. При чому вже сусідній будинок планує посадити свою клумбу і зробити її гарнішою. Це, мабуть, перше подібне “соц.змагання” тут з часів комунізму. У нас біля вежі ще пташки гніздо звили. Це у нас така площа, де все уживається. Скоро будуть наші «європейські горобці». Минулого року селилися бджоли, щоправда їх довелося прибрати

Повертаючись до вежі, Володимир Ходацький розповідає, що будівля, звичайно потребує комплексного ремонту, але вищірблену від пострілів снарядів цеглу на вежі краще залишити як є – все ж історичний вигляд. Загалом, щороку на утримання вежі йде декілька тисяч, щоб перевірити стан фундаменту та підфарбувати окремі місця.

  • Там на вежі є замурований срібний хрестик, знаєте? Його добре видно на сонці. Хоча, як не дивно, це нам приїжджі москвичі розповідають. Цей хрест –  ніби символ, який захищає вежу. Я так розумію, що він там від року народження будівлі – з 1911. Ми раніше не помічали, але москвичі приїжджали і шукали цей хрестик. Думаю, у вежі є ще якісь секрети, але ми про них не знаємо, не знайшли поки що. Просили декілька разів кошти на комплексну реконструкцію, але поки що не вийшло.

 

Поки ми спілкувалися із Володимиром Ходацьким, годинник вежі заграв «Щедрика». Директор турцентру зізнається, що команди вимикати мелодію ще не було, хоча вже трохи «не сезон». Але людям поки що подобається і деякі лише заради «Щедрика» приходять на площу.

МУЗЕЙ ПАМ’ЯТІ ВОЇНІВ-“АФГАНЦІВ”

На протилежній стороні від «Подільського туристичного центру» вже 24 роки працює «Музей пам’яті», присвячений загиблим вінничанам у період військової інтервенції СРСР в Афганістан.

Сьогодні відвідати цей музей учні та студенти можуть лише за 5 гривень, дорослі – за 10 гривень. Екскурсійне обслуговування коштуватиме від 20 до 50 гривень.

Близько 40 хвилин тривала екскурсія усіма шістьма поверхами музею, яку нам провела Надія Добровольська. У музеї експоновано особисті речі, листи, одяг, різноманітні документи, які передали “афганці” чи їхні родини. За 10 років війни в Афганістані через неї пройшли 3193 вінничанина, з яких 143 загинули і ще троє вважаються такими, що зникли безвісти.

  • Я хочу сказати те, що наша експозиція розміщена у споруді колишньої водонапірної вежі, пам’ятці місцевого значення, надає експозиції якогось особливого статусу. Тут поєднано все: і ось ця водонапірна вежа, і її цікава історія, і те, що тут були квартири, у яких проживали наші городяни і вищерблена цегла під годинником і круті східки – це дуже приваблює відвідувачів. І якби не було, знаєте, з кожної історії ми повинні робити певні висновки. Можливо наш музей є просто пересторогою таким рішенням, які колись приймали політики і чиї плоди пожинають люди, – розмірковує Надія Добровольська.

Чи то нам пощастило, чи то всі працівники ставляться із великою шаною до свого музею, але Надія Добровольська могла розповісти не лише про кожен експонат, а й про людину, котрій належала та чи інша річ.

  • Для мене є таким шокуючим документом, коли тіла загиблих «вантаж-200» із Афганістану привозили у Ташкент і для цього подавали ось таку заздалегідь підготовлену довідку – дозвіл санітарного епідеміолога на перевезення тіл загиблих. Тобто кругооберт війни настільки включив в свою роботу, що дивлячись на цей бланк просто виникає шок. А поряд лежить другий документ – батькам передають матеріальну компенсацію за вбиту дитину – 200 карбованців. Тільки мені здається, що ніякі гроші не виміряють цього болю батьківського.
  • Дуже мені подобається, наприклад, ще цей куточок нашої експозиції, де ми можемо поринути у цю невідому для нас державу середнього сходу – Афганістан. Дивлячись на цей головний убір для хлопчиків, складається враження, що його б із задоволенням носила також дівчинка, а ось є привезена земля, яка нагадує нам пісок. І коли, наприклад, ми чекаємо теплого травня, то в Афганістані висихає трава і немає нічого. Є ще молитовний килимок.

  • Зворушливою є ось ця троянда, яку малював Юра Гуменюк. Деяким хлопцям молодші сестри висилали яблуневий цвіт, підсніжники. Уявляєте, що вони відчували там, у країні, де зовсім інший клімат? У нас багато речей і з кожною приходить своя історія, історія тієї чи іншої родини.

  • Ось грамота Президії Верховної ради разом із нагрудним знаком, а тут – телефонний апарат для зв’язківців, – продовжує перераховувати Надія Добровольська, – У нас є лише фото Василя Баштаного, який віддав життя за свого друга. Він служив з хлопцем із Луганської області і вони настільки подружилися, що неодноразово підтримували одне одного. Під час одного бойового завдання обох хлопців поранили і Василь своєю спиною прикрив свого друга. А луганчанин вижив, і свого сина назвав на честь Василя, навіть вірша йому написав і постійно намагається відвідувати батьків свого друга.

Підіймаючись крутими східцями неодноразово виникала думка чи легко працівникам музею щодня по декілька разів ось так підійматися та спускатися. Наш екскурсовод запевнила, що до всього можна звикнути.

А між поверхами розтягнувся парашут, який до музею передав військовослужбовець, що служив у Чехословаччині у період «Празької весни». Зазначимо, що експозицію виставляють у хронологічному порядку: на перших поверхах ті, що загинули раніше, а останній шостий – присвячений діяльності різноманітних ГО “афганців”.

  • Для кожного афганця наш музей – святиня. І як би не складалося наше життя, що би не було, але такий музей потрібен. Потрібен не тільки для тих, хто пройшов Афганістан, але потрібен для їх родин, адже поки є пам’ять, доти будуть говорити про їхніх дітей. І скільки б років не пройшло, воно не вщухає. Це велике горе, це біль, але родини можуть зайти сюди і знайти тут якусь розраду, – зазначає Надія Добровольська. – Нам треба розповідати про це. Адже якби не було, як би цю війну не оцінювали та подавали, але те, що пережили ці хлопці – цього ніхто не зітре. Війна є війна і це скалічені долі, материнський біль.

Слід зазначити, що стіни музею рясно вкриті комуністичною символікою, що відображає процес насильницької колективізації українських селян, війни більшовиків проти України та події Другої світової війни. Чи будуть декомунізовувати подібні пропагандистські малюнки – у музеї поки не можуть сказати.

За словами Надії Добровольської, їх музей відвідують різні верстви та покоління: від груп дітей молодшого шкільного віку до ветеранів. Однак, розповісти про те, скільки у середньому відвідувачів точно не можуть – кажуть, що все залежить від дня та пори року. Також працівники музею намагаються врахувати потреби людей з інвалідністю, адже не всі мають змогу підійматися шість поверхів сходами, аби побачити усі експонати музею. Час від часу працівники влаштовують пересувні виставки, з якими також відвідують різні заклади.

На стінах музею вже добре видно тріщини, місцями трохи полущилась фарба.

  • Хотілося б щоб нам зробили ремонт, звичайно, адже будь-яке приміщення з часом його потребує. Зараз вже не можу сказати, коли востаннє ми капітально ремонтували будівлю. Але, можливо, наш музей сприймається не так боляче, тому що у нас на вікнах багато квітів і саме ця аура і це світле приміщення надає музею особливої вагомості. Якщо дивитися на пам’ятник воїнам-афганцям у парку, то там втілення образу, що молодий хлопець злітає в небеса, ніби янгол. Можливо тут, з вежею, теж можна знайти таке порівняння.

Наразі фонд музею налічує майже тисячу експонатів – 871 предмет, з яких у музеї фізично здатні показати лише 293. Більше не дозволяє невеликий простір приміщення. Працівники час від часу змінюють експозиції – одні речі забирають, а інші розміщують.

За словами директора Вінницького обласного Краєзнавчого музею Катерини Висоцької, перш ніж музей у вежі запрацював, співробітникам довелося провести чималу роботу.

  • Фатіх Курмаєв (якого ми для зручності називали Женею) – наш науковий співробітник, який об’їздив кожну родину кожного загиблого афганця Вінницької області. Хочу наголосити, що на початку 90-х років із транспортом було дуже важко. Іноді йому доводилося і пішки довго йти, і були випадки, коли йому навіть довелося ночувати у скиртах соломи. Але саме тоді були зібрані матеріали практично про кожного нашого загиблого в Афганістані земляка. Вже потім, коли була створена повністю експозиція. Я скажу своє враження, що коли відкривали цей музей, то привезли батьків загиблих афганців, а здебільшого це були матері. У мене на все життя запам’яталось, як стоять ці батьки зі свічечками біля вітрин та стендів де їхні сини… І стільки років пройшло, але досі пам’ятаю цих жінок із сіл в шитих валянках та пухових хустках, зі свічечками в руках, – розповідає Катерина Висоцька зі слізьми на очах.

За 24 роки роботи музею їм передали чимало експонатів і тепер розпочали думати про те, чи не краще було б знайти більше приміщення, однак поки що все лише на етапі міркування та перемовин.

  • Є такі наміри перенести музей воїнів-афганців в інше місце і створити такий собі «музей мужніх». У нас немає музею чорнобильцям, хоча є колекція по ним. Ми робимо виставки, але постійно діючої експозиції, яка б розповідала про участь наших земляків у ліквідації Чорнобильської катастрофи немає. Є інші, ті ж миротворці, які брали участь у бойових конфліктах в інших країнах. Такого музею теж немає. І сьогодні найболючіша тема – це учасники АТО, загиблі. У нас є відеопоказ, є пересувна виставка, є розділ в одному із залів, але місця бракує. По Майдану та АТО у нас 265 предметів зібрано, а експонується лише трохи більше п’ятої частини. І тому ця тема така патріотизму, захисту Батьківщини, вимагає створення такого окремого музею, який би висвітлював саме цю сторінку в наші й історії. Можливо називатиметься «Музей патріотів», «Музей мужніх» чи ще якось… Відпрацьованої концепції поки ще немає. Поки що все на рівні перемовин, обговорення, врахування думок різних людей.

За словами Катерини Висоцької, у них немає такої ситуації, як у обласної дитячої бібліотеки імені І. Франка, яким міська влада більше не хоче надавати частину приміщення в оренду. Наразі планують лише розширити музей та знайти для нього краще приміщення.

  •  Я не можу сказати, що у нас конфлікт з міською владою. Є лише бажання щось змінювати. Вінниця вже європейське місто, тому музеї теж потрібно розширювати та осучаснювати і, можливо, десь переселяти – збільшувати приміщення. Це така вимога часу. Ми, звичайно, теж всі хвилюємося, і працівники музею пам’яті, але не йде мова про скорочення чи закриття музею.

Розповісти, що могло би бути у вежі замість музею “афганцям” і коли необхідно буде переселятися – не можуть, адже немає чіткої концепції. За словами Катерини Висоцької там може з’явитися музей історії міста чи ще щось інше. Зараз все лише на рівні розмов.

Щоб довідатися більше, ми запитали у Департаменті культури про плани міської влади на приміщення вінницької вежі. За словами директора департаменту Максима Філанчука, наразі вони не можуть нічого коментувати та розповідати, адже на сьогодні все можливі варіанти ще на стадії міркування та перемовин. Він також наголосив на тому, що вони ще не зустрічалися із представниками всіх громадських організацій, які мають відношення до музею. Також на рівні керівництва Вінницької області та міста ще не прийнято жодних рішень.

Фото Андрія Завертаного

Позначки: , , , , , , , , , , ,

Автор: Дар'я Гоц

Поділитись публікацією