«Аборт» фестивального руху у Вінниці. Що пішло не так?

Так, вам не здалося, саме «аборт» – страшне слово, яке привертає більше уваги в медіа, аніж культура. Розчарувалися, що мова піде далі про культуру, а не про релігійні та морально-етичні підтексти абортів? Гортайте далі.

Власне, якщо ви дочитали до цього абзацу, отже, можете відрізнити Жадана від Андруховича, отож поговоримо сьогодні не просто про культуру, а про культуру у Вінниці. А це зовсім різні поняття, повірте.

Привіт, мене звуть Інна Масленчук. Я засновниця мистецького фестивалю Artgnosis та Coda Fest, організаторка різноманітних культурних подій у Вінниці. Принаймні, до останнього часу була такою. У вільний час я працюю лікарем-дерматологом, а в основний – менеджеркою приватного медичного центру, в час нічний – продукую ідеї нових культурних заходів у Вінниці.

Здавалося, якими вітрами мене занесло у менеджмент культури і чому я зараз публічно рефлексую з читачами видання «Veжа» на предмет культурних івентів у Вінниці? Причина проста – мене гнітить той факт, що вінничани очікують більше День Європи, аніж презентації нової книги українською в книгарні “Є”, мене турбує те, що депутат обласної ради заради піару скоріше виділить меценатські кошти на фестиваль польової кухні, аніж фестиваль стріт-арту, наприклад. Мене засмучує той факт, що новина про те, що Вінниця втратила два потужних мистецьких фестивалі Intermezzo та Coda Fest зібрала більше ваших лайків, аніж їх анонс.

А тепер по порядку. Ви колись думали над тим навіщо суспільству культура? Я не маю на увазі тих «міських божевільних», які читають дивні (нон-фікшн) книги чи слухають альтернатив, я беру до уваги тих, хто в повсякденному житті проводить свій основний час на роботі, а дорогою додому з роботи заходить скоріше в «Сільпо», а не в книгарню.

Навіщо нам культура? Цим питанням ми не раз задавалися – організатори фестивалів Artgnosis та Coda Fest. Для кого ми це робимо? Хто прийде на наші події, який ефект чинитимуть презентації книг з вуст авторів, живі виступи молодих українських гуртів? Ми точно знали та щиро вірили, що люди прийдуть, що їм це потрібно, вони жадають подій такого роду, бо у Вінниці – місті європейському та інноваційному – є прозорі офіси, комфортний громадський транспорт, усміхнені люди та велодоріжки. Але немає де послухати джаз та блюз за келихом сухого білого в п’ятницю, ввечері.

Не думаю, що це парадокс чи новина для вас. В якийсь момент ми зрозуміли, що місто спрагле до нашого продукту, це нас надихнуло.

Ми програли. На щастя чи на жаль, я поки не вирішила для себе, бо культурне життя на національному рівні розвивається стрімкіше, аніж ми сподівалися, але Вінниця відтепер стоятиме осторонь. Ми перервали цей процес свідомо та виважено.

Не побоюсь цього слова – ми програли зі своєї вини. Я більш ніж впевненна, що деякі із вас, хто дійшов до цього місця в моїй авторській колонці, можуть відрізнити Андрія Любку від Іздрика, а також полюбляють в навушниках слухати Latexfauna чи Blooms Corda. Але водночас дехто й ловить себе на думці: “А що таке Intermezzo чи Coda Fest”?

І це точно не ваша вина, повірте. До речі, Intermezzo – це не лише відома новела Михайла Коцюбинського, а й надзвичайно крутий фестиваль короткої прози із міжнародною участю у Вінниці. Вам не пощастило – бо якщо ви вперше дізналися про цю подію, ви не втрапите на неї цього року, принаймні. А що із приводу дітища нашої команди – фестивалю Coda Fest – щойно зловила себе на думці: недарма ж назвали «Coda» – “Кінець”. Що ж, будьте обережні з іменами.

Насправді, я не хочу писати, що Вінниця – це місто культурних імпотентів, людей, що не здатні цінувати альтернативну культуру тощо. Я прибічниця тієї теорії, що організатори не допрацювали, засновники не домотивували команду, не змогли донести правильно інформацію про місію продукту споживачу.

Але я сьогодні бачила мужчину років 30-ти, котрий слухав «нє люби мнє мозгі» в навушниках  і хвиля прикрощів та сорому за цей клятий трамвай мене спровокувала зійти за три зупинки до моєї роботи. Дорогою до роботи я побачила сіті-лайти «не ангелів» та Фреймут, а сьогодні ж Чеські четверги у книгарні Є.

У вас виникатиме логічне запитання: “А що зробила ти, Інно та ваша команда, для того, щоб ми дізналися мінімум про ті ж чеські четверги?” В таких випадках організатори полюбляють все валити на фінансову неспроможність на рекламу та грамотний маркетинг.

А я в таких випадках уявляю собі такого собі «мецената», якогось народного депутата, який востаннє читав, мабуть у школі «Войну і мир» по критиці, котрий дав нам гроші на ті ж сіті-лайти. І ось він виходить на сцену фестивалю альтернативної української культури, поважним поглядом змірює аудиторію «наркоманів-хіпстерів» і говорить важливі слова про розвиток культури у місті над Бугом, реставрацію фонтанів, а його краватка, наче лакмусовий папірець для нас, говорить протилежне – срав я на вашу культуру, краще наліпимо 400 вареників і поставимо рекорд України.

Позначки: , , , , , , ,

Автор: Інна Масленчук

Поділитись публікацією
  • Женя Поліщук

    Та не переймайтеся.Я захоплююся музикою з дитинства.Моя робота пов’язана трішки з музикою.Можу вам точно сказати що Вінниця це не місто,а село от і все.Типовому вінничанину нічого не потрібно крім нової машини,будинку,телефону,шуби і т.п. Він хоче прийти до дому подивитися серіал по ящику.На вихідні сходити в бар,або сауну.Музику він слухає по русскому радію,або радіо шансон.Говорить суржиком.Останню книжку читав ще в школі.Так є інші люди,але вони виключення.Вони не комфортно себе почувають у Вінниці тому за першої нагоди переїжджають до інших міст,або за кордон.

    • Инесса Паридуха

      А в інших містах всі обов’язково висококультурні і навіть не чули про попсу?)
      Я, наприклад, слухаю більшу частину часу блюз (старий чи навіть сучасний), люблю Жадана і час від часу навіть читаю сучасну українську літературу (хоча частіше читаю все ж таки іноземну фантастику).
      Про фестивалі чула і не раз, але бажання піти не виникало. Зараз питаю себе чому? Може, тому що здебільшого сучасна альтернативна література досить своєрідна. І, наприклад, піти послухати 1-2 годину Жадана – це саме те, що потрібно. А от слухати таку інфу протягом 5-6 годин, а потім ще один день – якось втомлює. І навіть трохи пригнічує.
      Ну, а що стосовно більшої частини людей? Не думаю, що альтернативну літературу, арт-хаусні проекти чи взагалі висококультурні речі можна впровадити масово. Не той продукт.

      • Andriy Kachor

        А який продукт, на Вашу думку, можна “впровадити масово”? І головне – навіщо?

        • Инесса Паридуха

          Ну, деякі продукти заходять більш масово, ніж інші. Приклад тому – фільми про супергероїв чи попсова музика. Мені здається, чим воно примітивніше, тим простіше сприймається. Така реальність.
          Не важжаю, что взагалі треба впроваджувати. Але хіба не така думка висловлюється у статті? Типу, “хотіли принести культуру в маси, але не вийшло, бо всім більше подобаються Дні Європи”.

  • Adept

    >>Власне, якщо ви дочитали до цього абзацу, отже, можете відрізнити Жадана від Андруховича
    >>Я більш ніж впевненна, що деякі із вас, хто дійшов до цього місця в моїй авторській колонці, можуть відрізнити Андрія Любку від Іздрика
    У Вас явно немає відчудтя аудиторії. Саме тому ви програли. У битві, про яку знали тільки ви.

  • Katya Dyadyuk

    Про музичні смаки не сперечаються, але те, що у Вінниці важка публіка це правда. У 2013 році на День Міста приїжджали “Brainstorm”. Не знаю, скільки тисяч людей було тоді на площі, та в радіусі 30 метрів від мене ніхто навіть не поплескав, коли гурт вийшов на сцену. Я не є фанатом їх творчості, але мені стало соромно. Це ж, бляха, “Brainstorm”, а всі наче заворожені – стоять стовпчиками, особливо не слухають, говорять про щось своє, дехто навіть “погнав” з Ренауса Кауперса (вокаліста)… Я ледь не плакала від злості. Навіть коли прозвучали “Maybe” і “Мокрые улицы”, і всі нарешті зрозуміли, хто на сцені, нічого особливо не змінилося. Ситуацію трохи рятували два добре підвипивших хлопця, яким напевно байдуже було, під що танцювати. А потім оголосили виступ Світлани Лободи, і один з них сказав, “собственно поэтому мы все здесь и собрались”. І це було правдою. Кожному, як то кажуть, своє. Але після того концерту я почала слухати і “Brainstorm”, і Лободу.
    Менше з тим, особисто Вам до кінця життя буду вдячна за “Beissoul & Einius” у рідному місті.
    За Кідрука, Стасіневича і Кісельчук окреме дякую))
    Перейменовуйте фестиваль і продовжуйте його. Бо якщо “Соda” зовсім перестане існувати, це й справді стане програшем.

  • Руслан Фальштинский

    Жаль-було гарно.Якщо не ставити на меті комусь вгодити-можна отримувати кайф від камерних зустрічей(не потребуючих бабла).Не здавйтесь-досить багато людей готові Вас підтримати(реклама,продакшен)

  • Sergyi Vityuk

    Те що Ви робите – не є масовою культурою. Ви це повинні розуміти. А робите Ви це дійсно гарно і якісно. А Ваш розпач – ви ж лікар – вітамін В5)).

  • redpigeons

    Чим менше людей у місті живе, тим важкіше знайти достатньо аудиторії для не мейнстрімних фестивалів. Мабуть Вінниця дуже мала для них.

  • Леся Найчук

    На мою думку, авторка не зовсім розуміє що таке громадянське суспільство і як відбувається його розвиток. Який тільки тепер розпочинається в Україні, і між іншим, у Вінниці швидше, ніж в інших укр.містах. І цей самий розвиток є багатогранним: однією, і основною частиною його є розвиток культури у сенсі art. А є ще багато різних культур у цьому процесі: культура спілкування, допомоги ближньому, культура національної кухні (це про фестивалі польової кухні наприклад), вшанування пам’яті (це про фестиваль польової кухні ім Т. Сича, встановлення пам’яток наприклад), і ще багато багато іншого.., а і ліплення вареників, це теж міні-культура, та ще й національна, а, якщо врахувати, що ініціатива по встановленню цього рекорду йшла від людей з інвалідністю, то це ще одна над-важлива культура – прийняття суспільством таких людей.
    Мені не зрозуміла мета статті: вилити образу, принизити, поставити ультиматум вінничанам? НАщо це?
    Єдина вірна думка, це те що ініціатори самі винні. Не можна провести 1-2 фестивалі рік, і думати, що це весь твій вклад в розвиток напряму за який ти взявся. Хочете побудувати культурну Вінницю? Кладіть по цеглинці щодня. Хто вам взагалі сказав, що після фестивалів щось має змінитися? Як на мене фестивалі (тобто великі зібрання людей “по інтересам”), це вже результат багаторічної роботи в напрямку цього інтересу. Спочатку невірно обрана стратегія, на жаль. Якби я точно знала, що у кількох клубах чи кав’ярнях, щочетверга грають джаз/читають вірші/тощо, в якийсь з четвергів, я б прийшла, а наступного прийшла б з друзями…
    Але, Інно, у вашої статті є один побічний еффект. Це все ж еффект)) Тепер мені цікаво буде повідвідувати культурні заходи, аби зрозуміти, чи пропозиція відповідає попиту. Мені не цікаві чеські вечори, а на польські може я б пішла…в мене дід поляк… а ще, смаки людей різняться. І не треба звинувачувати мене, що я “культурний імпотент”.
    До речі, нещодавно були у Польщі з групою підлітків-волонтерів. Один з майстер-класів був в художньому музеї, де молода дівчина цікавезним чином розклала по поличках мистецтво кількох епох, діти навчились “читати” картини по відтінках фарб, вгадувати епохи по специфічним деталям та накладанню мазків пензлика. Це було неймовірно!
    БК “Зоря” проводить рок-уроки, аби навчити молодь розбиратись у цьому стилі музики тощо.
    Оце ті цеглинки)) Це кропітка праця – вчити, прививати, розвивати культуру. А не звинувачувати весь світ, що не дотягує до вашого рівня розвитку.